Святий вечір - переддень Різдва Укріане

Святий Вечір

В давній українській традиції для належного святкування різдвяно-новорічних обрядів важливою була завчасна й серйозна підготовка. Обов'язково з пори жнив дбайливо зберігали обжинкового Рай-Дідух (Дідух), в який встромляли стебла різних злакових культур (жита, пшениці, вівса та т.і.) та відбирали м'яке пахуче сіно. До свят по господарству завершували практично всю важливу роботу від впорядкування будинку, двору і господарських будівель до ремонту робочого реманенту (навіть літнього: вози, коси і т.п.), ткацтва полотна і дублення шкір.

За звичаєм до свят господині ретельно прибирали в будинках, вибілювали помешкання й квітами розмальовували комин, застеляли нові або чисто випрані скатерки, тканини і рушники. Обов'язково намагалися купити новий одяг для всіх членів сім'ї і новий посуд (макітри, горшки, коцюби й макогони). Із воску власної пасіки люди виготовляли святкові свічки, приказуючи спеціальні замовляння і молитви.

У підготовці до різдвяно-новорічних свят були задіяні і малі, і старі. Бабусі, деручи перо на подушки, попутно навчали дітвору колядувати, щедрувати і засівати. Хлопці та дівчата, готуючись до колядок, збиралися гуртом, виготовляли ритуальні наряди, вчилися виконувати дійства з вертепом і різдвяною зіркою. Також обирали свого головного отамана ( "березу"), "побажальніков» (тих, хто бажатиме), скарбника, міхоношу (того, хто буде носити мішок) та інших виконавців.

Особливо слідкували, щоб Божа їжа була вийнята з печі зі сходом сонця. Для остаточного приготування куті до звареної пшениці додавали мед, волоські горіхи, мак та родзинки (пшениця вважалася символом вічного життя, а мед - вічного щастя святих на Небі). Узвар готували із сухофруктів (яблук, груш, слив, вишень).

Коли Божа їжа та книші вже на лаві, то з першим променем сонця господар відкривав хатні двері, комори, клуні, стайні і навіть ворота, бо, вважалося, що на землю сходить бог урожаю, достатку і багатства. Чарівним зіллям (маком-видюком) люди обсипали усю домашню живність, щоб віднадити злу силу, і ще раз перевіряли чи все готове до Святого Вечора. Тоді вже годилося внести до хати "Святки». Для цього батько брав за руку старшого хлопчика і йшов з ним до стодоли, несучи непочату воду, а хлопчик - три колоски. Там уже стояв приготовлений Рай-Дідух та 12 в'язок запашного сіна. Все це кропили досхідною водою і, засуджували молитву: «Милостивий Боже, і ти, Сонце праведне, з Святим Різдвом! У минулому році дали ви урожай, дали добро, багатство і здоров'я. Пошліть іще краще цього року! »

Потім брали Рай-Дідуха й сіно та несли до оселі, де господиня зустрічала їх з книшем та запаленою свічкою. Згодом усі разом встановлювали Дідуха на покуті, встеляли сіном стіл та долівку, і дітки ритуально каталися по підлозі, щоб не переводилася живність.

Згідно традиційного українського світогляду, Рай-Дідух вміщав в собі дідухів-пращурів, духу житла, добрих духів-Лада. Останні, вважалося, після жнив вселяються в сніп-Дідух і з ним переходять з ниви до клуні. А інші духи-Лада переходять з полів у ліси, гори і долини. Саме на Вілію духи разом із Дідухом, якого ще звуть «Раєм» (бо саме там перебувають душі), входять до оселі людей і для них господарі влаштовують Святу Вечерю. На цю Багату Кутю крім добрих духів приходять і бог урожаю та бог домашніх тварин.

Поверх сіна на столі стелили першу скатерку для добрих душ та, розклавши по краях чар-зілля або часник, застеляли другу скатертину - для людей. Посеред столу господар ставив для духів книша, а господиня паляницю, в яку вставляли свічку.

Кутю і узвар урочисто переносили на покуть, попередньо зібравши з куті сухий верх для живності. Діти в цей час магічно кудахтали і дзижчали, щоб кури й бджоли велися. Кутю накривали книшем, узвар - короваєм і, попоравши худобу, всі чекали настання сумерок.

Готуючись до вечері в святий вечір. родина вбирала ошатний одяг й нетерпляче чекала першої зорі на нічному небі, бо цілий день потрібно було постити і нічого не їсти.

Вийшовши на подвір'я, діти стежили за небом і з появою зірки, заходили в хату й сповіщали довгождану звістку. З цього моменту можна було розпочинати Святу вечерю. Першим за стіл сідав господар, а за ним по старшинству й інші. Всі поважно продували лави, щоб не присісти на Духа, бо вважалося, що на багату кутю приходять духи предків. Під час святої вечері негоже було вставати з-за столу (це могла робити лише господиня, яка сідала перед столом), розмовляли поважно й не голосно.

У Вілію, напередодні Святої вечері, негоже було ходити в гості або до іншої хати, а також нічого не позичали. Всі намагалися бути вдома разом і навіть подорожуючі воліли повернутись до цього дня додому. Розпочинаючи Святу Вечерю, господар з молитвою набирав з горщика у нову макітру кутю, додавав тертого маку та медову ситу й ставив на стіл (де горіла запалена свічка, лежав книш та паляниця). В першу чергу годували худобу й домашню живність.

Потім найстарший господар брав ложкою кутю й промовляв молитву за покійних дідів і батьків, запрошуючи їх на вечерю. Для них та відсутніх членів родини на столі спеціально ставили дві чарки і тарілки (з них ніхто не їв, і туди насипали куті). У деяких районах зберігся звичай підкидати ложку куті до стелі, приказуючи, щоб Бог послав багато приплоду в господарстві. Потім господар підносив чарку і вимовляв молитву за сущих членів родини. За вечерю чарка чергою обходила всіх дорослих родичів, а страви споживали зі спільних мисок.

Якщо за святковою вечерею дівчина чхне - це знак, що вона заміж вийде, якщо хлопець чхне - добрим козаком буде. Раніше батько в такому випадку дочки дарував теля - на щастя, а синові - лоша. Вважалося доброю прикметою, коли на Святу Вечерю приходили одинокі, бідні, неприкаяні люди. Їх щедро приймали й догоджали.

За традицією, на Святвечір має бути "багато" - 12 пісних страв: кутя, узвар, горох, капусняк, рибні страви, голубці, борщ, вареники, млинці, каша, пиріжки, гриби. Після вечері, яка тривала кілька (від 3 до 4) годин, кутю та деякі інші страви не прибирали зі столу, а залишали для духів, які будуть сідати за Святу вечерю вдруге. Для них також ставили склянку води і чистий рушник.

Після вечері люди починали співати колядки, які ще з дохристиянських часів присвячувалися створенню Світу, Богу-сонцю, урожайності і приплоду домашньої живності. Проводили ворожіння за бадилинками, які витягали з-під скатерки на столі. Потім батьки обдаровували дітей, гостей і один одного грошима і подарунками, що символізувало майбутній достаток і багатство.

Після Святої Вечері й частування негоже було спати, особливо господареві та господині, які прилягали відпочити одягнутими, щоб не заснути. Намагалися без потреби не виходити з дому або з двору й нічого не позичати до ранку. Лише діти могли віднести обрядову їжу дідусям, бабусям чи хрещеним батькам, які жили поруч. Віконця осель всю ніч виблискували світлом, бо й свічки не гасили на Святий Вечір, вони самі мали догоріти повністю. Всі розмови велися спокійно, поважно й стосувалися вони предків роду та господарства. Не можна було злитися, сваритися, говорити щось погане, тому що це могло збутися, оскільки в цю ніч злі духи, відьми й інші недобрі сили блукали попід вікнами і все чули.

Під ранок до сходу сонця починали ходити хлопчики-віншувальники (дівчаткам ходити з вітаннями не годилося) і «віншували».

Віншувальникам дуже раділи, бо господарі переживали, щоб першою не прийшла особа жіночої статі. Тому радо обдаровували хлопців грішми та гостинцями (цукерками, яблуками, горіхами і т.д.).

Читайте також

За деякими гіпотезами Луцьку (Лучеськ при заснуванні) вже більше 1000 років (вважається, що він був заснований дулібами в VII столітті), але офіційне літочислення п.