Кінь на даху - пригоди барона мюнхаузена (з ілюстраціями)

Я виїхав в Україну верхи на коні. Було це взимку. Йшов сніг.

Кінь втомився і почав спотикатися. Мені сильно хотілося спати. Я мало не падав з сідла від втоми. Та даремно я шукав, де переночувати: дорогою не трапилося мені жодного села. Що було робити?

Довелося ночувати у відкритому полі.

Кругом ні дерева, ні кущика. Тільки маленький стовпчик стирчав з-під снігу.

До цього стовпчика я сяк-так прив'язав свого змерзлого коня, а сам уклався тут же, на снігу, і заснув.

Спав я довго, а коли прокинувся, побачив, що лежу не в полі, а в селі, або, вірніше, в невеликому містечку, з усіх боків мене оточують будинки.

Що таке? Куди я потрапив? Як могли ці будинки вирости тут в одну ніч?

І куди подівся мій кінь?

Довго я не розумів, що сталося. Раптом чую знайоме іржання. Це ірже мій кінь.

Іржання доноситься звідкись зверху.

Я піднімаю голову - і що ж?

Мій кінь висить на вершку дзвіниці Він прив'язаний до хреста

В одну хвилину я зрозумів, в чому справа.

Учора ввечері все це містечко, з усіма людьми й будинками, було занесено глибоким снігом, а стирчав тільки вершечок хреста.

Я не знав, що це хрест, мені здалося, що це - маленький стовпчик, і я прив'язав до нього свого втомленого коня! А вночі, поки я спав, почалася велика відлига, сніг розтанув, і я незчувся, як опустився на землю.

Але сердешний мій кінь так і залишився там, нагорі, на даху. Прив'язаний до хреста, він не міг спуститися на землю.

Не довго думаючи, хапаю пістолет, як слід прицілююся і потрапляю прямо в вуздечку, бо я завжди був добрий стрілець.

Кінь швидко спускається до мене.

Я на нього і, як вихором уперед.