Вовк і баран (чеченська казка з перекладом)

Жа юкк'ера нацк'ар а баьлла, уьдуш, ловзуш хилла цхьа-ши Iaxap. Жа гена даьлча, уьш тергалдеш 1аш йолчу мецачу борзо, ара а іккхіна, ши Iaxap схьа а лаьцна, бі'на. Жіжіг а діінов, довха ц1ій т1е а Мелла, хьун луьста йолчу д1ата1а йоьдуш хилла Борзов. Хьуьнан йістехь, бай т1ехь бежаша цхьа к'ена ка гина цунна. Цунна т1е а яхана, барзо аьлла:
- Хе-е-е, ка, xlapa бай сан Буйле ца хаьа хьуна, кхузахь бажа бак'о хьан Елла хьуна?
- Xlapa бай хьан бац, сан жа1ун бу, - меллаша жоп делірій кано.

- Хьо Гарц лоь! - чуьрайаьлла мохь хьаькхіра барзо. - Хьан жа1у дуьнен т1е а валаза вару, xlapa бай сан долах болуш.
- І бак' Даць, - сих а ца Луш, юха а меллаша Еліра кано. - Суна дика хаьа xlapa бай сан жа1ун буй!
Дукха оьг1аз'яханчу Барзана б1аьрга ц1ій хьоьвзіра, катоьхна і бел, справах а, ша юьзіна Йолу справи, і а ца деш, мохь-ц1ог1а а тоьхна, 1ад1ійра Борзов, кханналц буьтур аса xlapa, тк'а Кхан, зі мац'елча, бе а бійна, буур бу , аьлла, сацам біра цо.
- Вайшімма х1ун дійр дуй, ка, - Еліра барзо, - Вайшіммо к'ійсарх, цк'а а к'аьстар Даць, xlapa бай хьенан бу: ахьа і жа1ун бу, бохур ду, аса і сайн бу, бохур ду, - цулла а Кхана 1уьйранна кхуззахь вовшах а кхетта, хьуьллахь йолчу коьллашна уллохь і бай шен бу, аьлла, дуй біінчуьннан, хір бу-кх і. Реза буй хьо?
- Реза бу, - меллаша жоп делірій кано.
Т1аккха і ші' д1асак'аьстіра: Борзі хьуьнах яхара, тк'а ка шен евла д1аяхара.
Сатосуш, шеца доккха жан-ж1аьла а Далош, схьабе'на ка. Ж1аьла коьллаш юк'а д1алечк'іна, тк'а ка кхуззахь бажа х1оитіна.
Барзана хьуьнахара араяьлча, бежаша ка гина, цуьнан дог ловзадаьлла т1аккха.
- Х1інца-м дійнна к1іранах юьзіна лелар яру зі, - аьлла, бай т1е Едда Борзов.
Мічара поділи ца хууш, Барзана дуьхьал цхьогал даьлла.
- Маршу йог1ійла, Борз! Хьо стенга йоьду сіл сіх'елла? - хаьттіна цхьогало.
- Маршалла хуьлда, цхьогал, со-м бай Болч йоьдура, - аьлла, ма Дарра д1адійціна барзо, ша сійсара Каца к'овсарх лаьцна.
- Ех1-х1ай, ма дика г1уллакх ду і, - Боху цхьогало, - амма, хьуна-хьайна хаьа хір ду-кх, теш ца хілча цхьа а к'ійсам чекх ца болій, Цунделя зі теш дігахь, зі хьоьгахьа хір ду, тк'а ахь суна уьстаг1ан чо-ко а, когаш-корту а ЛУР бу.
- І дан Мегар долуш х1ума ду, схьадола соьца, - аьлла, жоп делла барзо. Борззій, цхьогалій бай Болч кхаьчна, т1аккха барзо кане хаьттіна:
- Т1аккха, дійцал, х1інца а хьайн жа1ун бу Боху ахьа x1apa бай ?!
- Дера Боху, - Еліра кано.
- Е-е-е, ка, ехь ца хета хьуна аьшпаш Бітті! - Бехкем боккхуш Еліра цхьогало, корту а техкош. - дукха хенахь дуьйна массарна а хууш ма ду xiapa бай, Кхін цхьаннан а боцуш, Берзан буй.
- Хьуна хьаьнгара хезна і? - хаьттіна кано.
- Хьаьнгара хезна бохург х1ун ду. - цец'даьлла, мохь хьаькхіра цхьогало. - Хьайна лу'учуьнга хатта Мегар ду хьуна, і массарна а хууш ду. Суна дагадог1у, дукха хан ю і хилла, зі жиму Долче хенахь, сан дас-Нанас Кестен-Кестен к'амел дора кху Байхім лаьцна. Кхечу меттігашкахьчул, Берзан бай т1ехь долу дехкій дерстіна датт1а дохкуш хуьлу, Олур цара. Т1аккха ца хаьа хьуна, нагахь x1apa бай жа1ун белахьара, цара цунах Берзан бай ер ма дацара.
- Діка ду справах! Дуй буій ахьа, айхьа дуьйцург бак' ду, аьлла? - хаьттіра кано.
- Ой, лідерку буу, - Еліра цхьогало.
Діка ду. Оцу коьллаш юкк'е цхьа ко а х1отта бай, ала: аса дуй буу, xiapa бай Берзан бу, - аьлла кано.
Цхьогална, коьллаш т1е йолалушшехь, цу юкк'ера к'ега ши б1аьрг гина, т1аккха сіхха юха а йірзіна, гено а яьлла, йоьхна а хьоьвзіна, аьлла цо:
- Бак' смик аьлча, суна схьахетарехь, сан дас-Нанас цу Байхім лаьцна дечу Шайн к'амелехь уьстаг1ах лаьцна а хьахійра. Білггал ала ца хаьа суна, xiapa бай хьенан бу, Цунделя к'а т1е Лаца ца лаьа суна, дуй а бууш. Нагахь барзо дуй баахь, аса а буур бу-кх.
- Хьуна х1ун моьтту, - аьлла, оьг1аз'яхана чутасаеліра барз, - хьо Санна кхоьруш Яц зі, аса буур бу дуй!
Цхьа ко коьллаш юк'а а бахійтіна, барзо «ас дуй буу» оллушехь, цу юкк'ера доккха жан-ж1аьла схьаіккхіра, цо, Борз схьа а лаьцна, д1асаетта йолійра. Хала справи Баліце ​​ж1аьлін Багара а яьлла, Едда к1елхьараеліра Борзов. Тк'а цхьогал-м, тоххарехь лекхачу гу т1е а даьлла, цігара Барзах мохь бетташ до:
- Аса ца бехіра хьоьга, хортів, к'ера дуй ма баа. Ла ца дуьйг1іра ахьа соьга, Цунделя хьуна Хіла деззарг Хілі-кх!

Відбилися від стада кілька молодих баранчиків і заблукали. Напав на них голодний вовк і розтерзав. Наївся він м'яса, напився він крові гарячої і пробирається відпочивати в ліс. Побачив він, що на лузі біля лісу, пасеться старий баран, наблизився до нього і каже:
- Як ти, баран, смієш пастися на моєму лузі? Хто тобі дозволив?
- Луг зовсім не твій, а мого пастуха, - спокійно відповів баран.
- Брешеш ти! - крикнув вовк. - Твого пастуха ще на світі не було, а я вже давно володів цим лугом.
- Не вірно, - як і раніше відповідав баран. - Я добре знаю, що луг належить моєму пастуху.
Розлютився вовк і хотів було розтерзати барана, але так як він був ситий, то тільки загарчав на нього. «Нехай поки живе, а завтра, коли я проголодаюсь, розправлюсь з ним по-своєму», - подумав він.
- Ось що, баран, - сказав вовк. - Якщо ми будемо сперечатися, то ніколи не вирішимо, чий цей луг: ти будеш говорити, що він твого пастуха, а я, - що він мій. Зробимо краще так: зберемося завтра тут, і хто з нас присягне геть близько того куща, що луг належить йому, за тим він і залишиться. Згоден?
- Згоден, - відповідав баран.
І потім вони розійшлися: вовк попрямував до лісу, а баран в село.
Рано вранці прийшов він на луг разом з великою, сильною собакою. Сховалася собака в кущі, а баран почав тут же неподалік пастися. Вийшов вовк з лісу, побачив барана на лузі і зрадів. «Тепер-то я наїмся на цілий тиждень», - подумав він і побіг на луг. Раптом назустріч йому попадається лисиця.
- Здрастуй, вовк! Куди ти так поспішаєш? - питає вона.
- На луг, - відповів вовк і розповів їй, як він вчора посперечався з бараном.
- Гм. Справа хороша, - каже лисиця, - але тільки тобі, звичайно, відомо, що ніякої суперечка без свідків не вирішується; тому, візьми мене в свідки, - я твою руку потримаю, а ти, в подяку, мені за це віддаси баранячі нутрощі, ніжки і голову.
- Що ж, це можна зробити, - відповів вовк. - Підемо! Прийшов вовк з лисицею на луг і питає барана:
- Ну що? Ти як і раніше стверджуєш, що луг належить твоєму пастуху?
- Так, як і раніше, - відповів баран.
- Ах, баран, як тобі не соромно брехати! - з докором промовила лисиця і похитала головою. - Адже, здається, всім вже давним-давно відомо, що цей луг з найдавніших часів належить не кому-небудь іншому, а вовку.
- Та ти щось від кого чула про це? - запитує баран.
- Як від кого. - вигукнула лисиця. - Так про це все тобі скажуть, запитай кого хочеш. Я пам'ятаю, це було давним-давно, коли я була ще зовсім маленькою, батьки мої, батько і мати, часто між собою розмовляли про цей луг: «На вовчому лузі, - говорили вони, - миші жирніше, ніж в інших місцях». Значить, якщо б цей луг був твого пастуха, то його не називали б вовчим.
- А поклянешся ти в тому, що кажеш правду? - запитав баран.
- Звичайно, поклянуся, - відповіла лисиця.
- Добре, - сказав баран. - Стань ногою ось в цей кущ і скажи: клянусь, що луг цей належить вовку.
Лисиця наблизилася було до куща, але, побачивши в ньому двоє палаючих очей, верть тому, відбігла подалі і каже:
- Якщо по правді сказати, то мої батьки, розмовляючи про цей луг, згадували і барана. Так, справді я не можу сказати, кому він саме належить, а тому і не хочу грішити, давати марно клятву. А якщо вовк перший присягне, то й я не проти зробити те саме.
- А що ж ти думаєш? - промовив сердито вовк. - Ось візьму і поклянуся, трусить не стану, як ти.
Став він лапою в кущ і тільки сказав: «клянусь», як раптом з куща вискочив собака, згребла його за комір і почала тріпати. Насилу-то вовк вирвався з собачих зубів і без оглядки побіг до лісу. А лисиця давно вже піднялася на високий Червоноград і кричить звідти вовку:
- Чи не попереджала я тебе, вовк, не давати неправдиву клятву? Чи не послухався ти мене, ось і отримав належне.