Книга ричард довгі руки

Гай Юлій Орловський. Річард Довгі Руки - ербпрінц

Річард Довгі Руки - 41

Лорди юрбою виходили з намету, з брязкотом і скреготом стикаючись сталевими плечима у вузькому отворі.
Останнім покинув нараду Норберт, єдиний, хто не в металі. Від його темних лат з товстої шкіри, як завжди, ні брязкаючи, і навіть в

місячну ніч ні відблиску, безшумний, як гірський вовк, але такий же смертоносний.
На виході зупинився і чемно притримав полог, поки поріжок з того боку переступає Аскланделла. Дочка імператора сьогодні в багряної

короні і в сукню кольору пурпурного заходу.
Я не сиджу, так що підніматися в знак вітання не довелося, як і кланятися.
Вона увійшла в усій красі молодості і пишноти. За спиною майнув супроводжуючий її люб'язний принц Сандорини, але розсудливо залишився

по той бік.
Норберт випустив з пальців край полога, теж зник, ми з Аскланделлой залишилися одні. Повна пихи і зверхності, з прямою спиною і не

такими вже вузькими плічками, як очікуємо від хворобливих принцес, взагалі у неї плечі вельми, вона глянула на мене в упор дивно

світлими очима, настільки схожими на гірський лід, що навіть густі чорні вії, довгі й загнуті, не зуміли кинути тінь.
На відміну від більшості жінок, у яких брови тонким шнурком, нерідко взагалі ледь помітні, у цій густі, чорні і якісь

грізні, майже зрощені над переніссям, через що я поглядав на них частіше, ніж на її різко окреслену груди.
- Ваша високість, - сказав я нарешті, відчуваючи, що їй рот відкрити першої можна тільки на дибі, - сподіваюся, ваша прогулянка верхи

була ... задовільною.
Вона сказала рівним голосом:
- Дуже.
- Я як би радий, - сказав я люб'язно і відчув, що злість сковує мені щелепи, ось-ось заскрежещу зубами. - І ... ах да, щасливий.
- Принц Сандорини був дуже люб'язний, - повідомила вона тим же холодним ясним голосом. - От уже не думала, що на далекому розбещене Півдні

ще збереглася люб'язність!
- Збереглася, - підтвердив я світськи. - Чомусь. Ага.
- Але, мабуть, він такий єдиний.
- Ваша високість, - сказав я протокольним голосом. - Дозвольте вас проводити до крісла.
Вона милостиво дозволила, я проводив її цілий крок, посадив, не торкаючись до укритим пурпуровим атласом плечах навіть кінчиками пальців, а

як би помахуючи в напівдюйма від них, етикет дотримуюся, і відступив з поклоном.
- Дозвольте прояснити обстановку, - сказав я таким голосом, яким говорило б дерево, - ви необережно впустили у Мунтвіга, що ми,

південці, зовсім не чорти з рогами, на що там образилися, а Мунтвіг в благородної спалаху гніву ... у нас, правителів, все благородне. тут же

відправив вас взад. У сенсі, не до батька, а до мене.
Вона слухає з таким виглядом, що не зрозумієш, западає чи хоч слово в її рожеві вушка, це не просто злить, а бісить, і я договорив, ледь

НЕ брязкаючи зубами від злості:
- Упевнений, він уже пошкодував про свою спалаху. Шкода, у нього не такі вільні і розкуті воєначальники, перечити і радити

одуматися не посміли. Тому ми зробимо все для вашого щастя ... це значить, з усією негайно постараємося повернути вас вашим