Валерик (я до вас пишу випадково

Я до вас пишу випадково; право Не знаю як і для чого. Я втратив вже це право. І що скажу вам? - нічого! Що пам'ятаю вас? - але, Боже правий, Ви це знаєте давно; І вам, звичайно, все одно. І ви знали ту також немає потреби, Де я? що я? в якій глушині? Душею ми один одному чужі, Та навряд чи є спорідненість душі. Сторінки минулого Новомосковськ, Їх по порядку розбираючи Тепер остинувшім розумом, зневірюється я у всьому. Смішно ж серцем лицемірити Перед собою стільки років; Ласкаво б ще морочити світло! Та й при тому що користі вірити

Тому, чого вже більше немає. Шалено чекати любові заочної? У наше століття всі почуття лише на термін; Але я вас пам'ятаю - та й точно, Я вас ніяк забути не міг! По-перше тому, що багато, І довго, довго вас любив, Потім страданьем і тривогою За дні блаженства заплатив; Потім в каяття безплідному тягнути я ланцюг важких років; І роздумами холодним Убив останній життя колір. З людьми зближуючись обережно, Забув я шум молодих витівок, Любов, поезію, - але вас Забути мені було неможливо. І до думки цієї я звик, Мій хрест несу я без ремствування: Те иль інше наказанье? Не всі ль одно. Я життя збагнув; Долі як турок иль татарин За все я рівно вдячний; У Бога щастя не прошу І мовчки зло переношу. Бути може, небеса сходу Мене з навчанням їх Пророка Мимоволі зблизили. Притому І життя повсякчас кочове, Праці, турботи ніч і вдень, Все, роздумів заважаючи, Приводить в первісний вид Хвору душу: серце спить, Простору немає уяві. І немає роботи голові. Зате лежиш в густій ​​траві, І спиш під широкої тінню Чинар иль виноградних лоз, Кругом біліють намети; Козачі худі конячки Стоять рядком, повеся ніс; У мідних гармат спить прислуга, Ледве димлять гноти; Попарно ланцюг варто здалека Багнети горять під сонцем півдня. Ось розмова про старовину В наметі ближньої чути мені; Як при Єрмолова ходили В Чечню, в Аварію, до гір; Як там билися, як ми їх били, як діставати і нам; І бачу я неподалік У річки, слідуючи Пророку, Мирної татарин свій намаз Творить, не підводячи очей; А ось кружком сидять інші. Люблю я колір їх жовтих осіб, Подібний кольором наговіц, Їх шапки, рукава худі, Їх темний і лукавий погляд І їх гортанний розмову. Чу - дальній постріл! прожужжала Сліпа куля. славний звук. Ось крик - і знову все навколо затихло. але спека вже спала, Ведуть коней на водопій, заворушилися піхота; Ось проскакав один, інший! Шум, гомін. Де друга рота? Що, в'ючити? - що ж капітан? Вози висувайте жваво! Савельич! Та невже - Дай кресало! - Підйом вдарив барабан - Гуде музика полкова; Між колонами в'їжджаючи, Дзвенять орудья. Генерал Уперед зі свитою поскакав. Розсипалися в широкому полі, Як бджоли, з гиком козаки; Вже показати значки Там на узліссі - два, і більш. А ось в чалмі один мюрид В черкесці червоною їздить важливо, Кінь світло-сірий весь кипить, Він махає, кличе - де відважний? Хто вийде з ним на смертний бій. Зараз, дивіться: в шапці чорній Козак пустився Гребенской; Гвинтівку вихопив швидко, Уж близько. постріл. легкий дим. Гей ви, станичники, за ним. Що? поранений. - Нічого, дрібничка. І зав'язалася перестрілка. Але в цих сшибки веселих Забави багато, толку мало; Прохолодним ввечері, бувало, Ми милувалися на них, Без кровожерного хвилювання, Як на трагічний балет; Зате бачив я уявлення, Яких у вас на сцені немає. Раз - це було під Гіхамі, Ми проходили темний ліс; Вогнем дихаючи, палав над нами Блакитно-яскравий звід небес. Нам було обіцяно бій жорстокий. З гір Ічкерії далекій Уже в Чечню на братню поклик Натовпи стікалися молодців. Над допотопними лісами Миготіли маяки кругом; І дим їх то вився стовпом, То стелився хмарами; І оживити лісу; Скликати дико голосу Під їх зеленими шатрами. Тільки-но вибрався обоз У галявину, справа почалася; Чу! в ар'єргард орудья просять; Ось рушниці з кущів [ви] носять, ось тягнуть за ноги людей І кличуть голосно лікарів; А ось і зліва, з узлісся, Раптом з гиком кинулися на гармати; І градом куль з вершин дерев Загін обсипаний. Попереду ж Все тихо - там між кущів Біг потік. Підходимо ближче. Пустили кілька гранат; Ще просунулися; мовчать; Але ось над колодами завалу Рушниця як ніби заблищали; Потім промайнуло шапки дві; І знову все сховалося в траві. Те було грізне мовчання, Не довго тривало воно, Але [в] цьому дивному чеканні Забилось серце не одне. Раптом залп. дивимося: лежать рядами, Що потреби? тутешні полки Народ випробуваний. У багнети, Дружніше! пролунало за нами. Кров загорілася в грудях! Всі офіцери попереду. Верхом помчав на завали Хто не встиг зістрибнути з коня. Ура - і смолкло.- Он кинджали, В приклади! - і пішла різанина. І дві години на струменях потоку Бій тривав. Різалися жорстоко Як звірі, мовчки, з грудьми груди, Струмок тілами загатили. Хотів води я зачерпнути. (І спеку і битва втомили Мене), але каламутна хвиля Була тепла, була червона. На березі, під тінню дуба, Пройшовши завалів перший ряд, Стояв гурток. Один солдат був на колінах; похмуро, грубо Здавалося вираз осіб, Але сльози капали з вій, покритих пилом. на шинелі, спина до дерева, лежав Їх капітан. Він помирав; У грудях його ледь чорніли Дві ранки; кров його трохи сочилася. Але високо груди І важко піднімалася, погляди Бродили страшно, він шепотів. Врятуйте, братци.- Тягнуть в тори. Стривайте - поранений генерал. Чи не чують. Довго він стогнав, Але все слабкіше і потроху Затих і душу віддав Богу; На рушниці спершись, кругом Стояли усачи сиві. І тихо плакали. потім Його залишки бойові Накрили дбайливо плащем І понесли. Тугою томімий ​​Їм услід дивився [я] нерухомий. Між тим товаришів, друзів Зітхнувши біля називали; Але не знайшов в душі моїй Я сожаленья, ні печалі. Уже затихло все; тіла Стягнули в купу; кров текла струменями димної по камінню, Її важким випаровування Був сповнений повітря. Генерал Сидів в тіні на барабані і донесення приймав. Навколишній ліс, як би в тумані, Синів в диму пороховому. А там далеко грядою нестрункою, Але вічно гордої і спокійною, Тяглися гори - і Казбек Виблискував главою загостреним. І з сумом таємницею і серцевої Я думав: жалюгідний людина. Чого він хоче. небо ясно, Під небом місця багато всім, Але безупинно й дарма Один ворогує він - навіщо? Галуб перервав моє мечтанье, Вдаривши по плечу; він був Кунак мій: я його запитав, Як місцю цьому назва? Він відповів мені: Валерик. А перезвістка на ваш язик, Так буде річка смерті: вірно, Дано стародавніми людьми. - А скільки їх билося приблизно Сьогодні? - Тисяч до семи. - А багато горці втратили? - Хтозна? - Чому ви не вважали! Так! буде, хтось тут сказав, Їм на згадку цей день кривавий! Чеченець подивився лукаво І головою похитав. Але я боюся вам набриднути, В забавах світла вам смішні Тривоги дикі війни; Свій розум ви не звикли мучити Важкою думою про кінець; На вашому молодому обличчі Слідів турботи і печалі Чи не відшукати, і ви навряд чи Поблизу коли-небудь бачили, Як вмирають. Дай вам Бог І не бачити: інших тривог Досить є. У самозабутньо Чи не краще ль закінчити життя шлях? І непробудним сном заснути З мрією про близьку пробудження? Тепер прощайте: якщо вас Мій безискусственность розповідь Розвеселить, займе хоч трохи, Я буду щасливий. А не так? - Вибачте мені його як витівка І тихо мовите: дивак.

М.Ю.Лермонтов. Зібрання творів в 4-х т.
Бібліотека вітчизняної класики.
Москва: Правда, 1969.

Інші вірші Михайла Лермонтова

• »Бухаріна (Не дивно ль.)
  Чи не дивно ль, що звуть вас Віра? Невже можна вірити вам? Ні, я не дам своїм друзям Такого страшного прикладу.
• »У альбом (Ні! - я не вимагаю вниманья.)
  1 Ні! - я не вимагаю вниманья На сумний марення душі моєї, Не відкривати свої бажання.
• »У рядах стояли мовчазною юрбою.
  В рядах стояли мовчазною юрбою, Коли ховали ми одного; Лише поп полковий бурмотів - і часом Ревіла осіння хуртовина.
• »Валерик (Я до вас пишу випадково.)
• »Венеція
  1 Поверхнею морів відображена, Багата Венеція почила, Сирий туман парував, і місяць.
• »Весна
  Коли навесні розбитий лід Рікою схвильованої йде, коли серед полів місцями Чернеет гола земля.
• »Гілка Палестини
  Скажи мені, гілка Палестини: Де ти росла, де ти цвіла, Яких пагорбів, який долини Ти прикрасою була.