Книга - відьми з есткарпа - Нортон Андре - Новомосковскть онлайн, сторінка 39

- Кругом їх магія, - поскаржився Корис, закриваючи за собою двері ліфта. - Тільки схоже, що ти можеш керувати всім цим не гірше за нього. - Саймон прихилився спиною до стінки, його долала втома.

Перемога не була повною, попереду була погоня, але чи повірять уродженці Есткарпа його словами.

- Так? - Корис стягнув шолом, припав спиною до протилежної стінки кабіни і зосереджено зупинив погляд.

Двері відкрилися. Перед ними був знову коридор лабораторії, і Корис розсміявся, ніби здивований хлопчисько, побачивши чудової іграшки.

- Таку магію можу творити і я, Корис Потворний. Схоже, серед колдерітов Сила була долею не тільки жінок.

Саймон знову закрив двері і уявив собі верхню частину цитаделі - зал з картою. І тільки потрапивши туди, відповів колезі.

- Бути може, колдерітов більше не слід побоюватися, капітан. У них була власна сила, і ти бачиш, вони майстерно користувалися нею. Горм тепер, схоже, просто скарбниця їх знань.

Кинувши шолом на стіл під картою, Корис сперся на сокиру і з докором в упор глянув на Саймона.

- І ти застерігаєш проти її пограбування, - швидко здогадався він.

- Не знаю, - Саймон важко опустився в одне з крісел і, підперши голову руками, дивився на покояться на гладкому столі лікті. - Я не вчений, в такий магії не розбираюся. Тут все буде спокушати: сулкаров - кораблі, а Есткарп - все інше ...

- Спокушати? - Хтось повторив це слово, і чоловіки озирнулися. Побачивши, хто сів неподалік від нього, Саймон скочив на ноги: вона ... і Бріант, вірний щітоносец.

Вона була в броні і шоломі, але Саймон вже знав, - що, навіть якщо вона змінить обличчя, він дізнається її під будь-якою личиною.

- Спокушати, - знову повторила вона, - ти вірно вибрав слово, Саймон. Так, все тут буде спокушати нас! І тому-то я тут. У клинка два леза, і обома можна порізатися, забувши про обережність. І якщо ми відкинемо ці дивні знання, знищимо тут все, то, можливо, знайдемо безпеку. Або ж навпаки, самі відкриємо свої ворота для нової атаки Колдера - хто зуміє захиститися від зброї, природи якого не знає?

- Що стосується колдерітов, - повільно вимовив Саймон, - тепер їх можна не побоюватися. Їх було небагато з самого початку. Якщо хтось і врятувався звідси, шлях можна простежити до воріт, а вони тепер закриті.

- Закрито? - здивувався Корис.

- У нашій останній сутичці їх вождь видав свої секрети!

- Що вони люди не нашого світу?

Голова Саймона йшла обертом. Невже вона прочитала його думки або вже знала про це і не вважала за потрібне розповісти йому?

- Я не Новомосковськ чужі думки, Саймон. Тільки ми дізналися це зовсім недавно. Так, вони потрапили сюди тим же шляхом, що і ти, але, я думаю, з інших причин.

- Вони бігли, бігли від розв'язаної ними війни, їхня країна палала за ними. Не думаю, щоб вони наважилися залишити за собою відчинені двері, але в цьому слід переконатися. Найважливіше вирішити, що робити з цією цитаделлю.

- Розумію, ви вважаєте, якщо ми скористаємося їх знаннями, зло, що криється в них, совратит нас. Але Сила довгий час вже зберігає Есткарп.

- Пані, яке б рішення не було прийнято, Есткарп не залишиться тим самим. Він повинен або звернутися до життя у всій її повноті, або йому доведеться задовольнятися застоєм, а це теж смерть.

Вони розмовляли, немов були вдвох, ні Корис, ні Бріанта нічого було сказати про майбутнє цієї країни. Розум цієї відьми дивним чином був і близький і дорівнює його власному розуму, він ще не зустрічав подібної жінки.

- Вірно, Саймон. Бути може, розколеться древнє єдність мого народу. І виявляться серед нас такі, що побажають життя в новому світі, і такі, що будуть боятися відхилитися навіть на волосся від знайомого і безпечного шляху. Але ця хвороба ще чекає нас. І це буде лише одним з плодів цієї війни. А що, по-твоєму, слід зробити з Горма?

Він стомлено посміхнувся:

- Я людина дії. А тому повинен простежити шлях до воріт, з яких з'явилися колдеріти, і переконатися, що тепер вони безпечні. Наказуйте, пані, і ваші розпорядження будуть виконані. Але поки я б охороняв це місце - поки ми не приймемо рішення. Дехто може спробувати забрати звідси всі, що залишилося.

- Так, і Карстен і Алізон із задоволенням взяли б участь в пограбуванні Сиппара, - вона різко хитнула головою. Рука її піднялася до прикритої кольчугою грудей; затиснувши в кулаці камінь влади, вона підняла руку.

- Моїй владою, капітан, - звернулася вона до Корис, - нехай буде, як каже Саймон. Так опечатають сховище цих дивних знань, а Горм за цими стінами очистять для гарнізону, поки не настане час вирішити долю зберігається тут, - вона посміхнулася молодому офіцеру. - Його я залишаю під вашою командою, Владетель-захисник Горма.

7. Пригода почав

Особа Корис від коміра кольчуги до коренів світлого волосся почервоніло. Потім він відповів, і гіркі зморшки біля рота додали йому років.

- Невже ви забуваєте, пані, - Сокира Волта, дзвякнувши, ліг на стіл, - що колись Корис Потворного вигнали звідси?

- А що сталося з Горма потім ... і з тими, хто вчинив цю несправедливість? - спокійно відповіла вона. - Хіба ти чув, щоб капітана гвардійців Есткарпа називали потворною?

Рука його стиснулася на рукояті сокири так, що виступили побілілі кісточки.

- Прошу вас, пані, відшукати для Горма іншого Володаря-захисника. Я поклявся норних не повертатися сюди. Для мене це подвійно нещасне місце. Вважаю, поки у Есткарпа має претензій до свого капітана, а війна ще не виграна!

- По-моєму, він має рацію, і ви це знаєте, - втрутився Саймон. - Бути може, колдерітов трохи, і майже всі вони заточені в цих кораблях. Але ми повинні дістатися до воріт і переконатися, що їх сили не збираються там для нового вторгнення і боротьби за владу. Як щодо Іля? І не тримають вони гарнізон в Сулкарфорте? Наскільки глибоко пустили вони коріння в Карстену і Алізон? Бути може, ми лише починаємо війну.

- Добре, - вона погладила камінь, - Саймон у тебе стільки ідей, залишайся тут правителем.

Корис заговорив перш, ніж Саймон встиг відповісти:

- З моєї точки зору, непогане рішення. Прав Горма, благословляю тебе, Саймон, і не бійся, що я коли-небудь буду вимагати у тебе назад свою спадщину.

Але Саймон похитав головою:

- Я солдат, до того ж ще з іншого світу. Залиш собаці її кістка - є така приказка, - слід колдерітов - мій.

Він торкнув свою голову, варто було лише заплющити очі, як перед внутрішнім поглядом поставала вузька долина, в якій розлючений ар'єргард відбивався від переслідувачів.

- Ти підеш тільки в Іль і Сулкарфорт? - вперше порушив мовчання Бріант.

- Куди ще ти поведеш нас? - запитав Корис.

- На Карстен! - і якщо безбарвний молодик і здавався Саймону позбавленим особистості, ці слова могли змусити змінити думку про нього.

- На що нам Карстен в такий час? - в голосі Корис чулася посмішка. Але чи всі в ньому було незрозумілим Саймону. Щось було ще в цих словах, якась гра, а він не знав ні мети її, ні правил.

- Івьен! - ім'я це було кинуто в обличчя капітанові як виклик на бій, і Бріант немов очікував, що Корис його прийме. Саймон переводив погляд з одного молодого чоловіка на іншого.

Молоді люди заговорили так, ніби й не підозрювали про чиєсь присутності.

Особа Корис знову залила фарба, а потім відійшов, залишивши його блідим і суворим, немов би тепер попереду була йому битва, якої він не хотів, але не смів ухилитися. Вперше залишивши на столі без нагляду Сокира Волта, він піднявся і попрямував до торця столу легкої і витонченої ходою, настільки несподіваною для його непропорційного тіла.

З дивним виразом, сумішшю надії і непокори, так оживляє його, Бріант очікував Корис і не здригнувся, коли важкі руки впали йому на плечі, явно щоб зробити боляче цього тіла.

- Значить, ти хочеш цього? - немов під тортурами видавлював слова Корис.

В останній момент Бріант, мабуть, захотів ухилитися.

- Я хочу назад свою свободу, - тихо вимовив він.

Грізні руки впали. Корис розреготався з такою гіркотою, що Саймон внутрішньо запротестував.

- Чи не сумнівайся, з часом ти її отримаєш! - І капітан відступив би в сторону, якби Бріант в свою чергу, не вчепився в руки Корис, з тієї ж самої пристрасністю, як тільки що він сам.

- Я хочу повернути собі свободу, щоб зробити вибір. І він вже зроблений ... Невже ти сумніваєшся в цьому? Або ж і у тебе є своя Олдіс, чия могутність мені знову не оскаржити?

Олдіс? В голові Саймона нарешті з'явилося вогник здогадки.

Взявши Бріанта за підборіддя, Корис повернув до себе юне худеньке обличчя:

- У Івьена є його Олдіс. Нехай вони покористуються один одним, поки можуть. Але, я думаю, Івьен помилився у виборі. І якщо весілля було з сокирою, сокира ж може її і засмутити.

- Весілля ... весілля - це балаканина Сірика і тільки, - обурено спалахнув Бріант, вже не опираючись рукам капітана.

- Про це ви могли і не говорити мені, - посміхнувся у відповідь Корис, - пані Верленская.

- Лоїс Верленская померла, - повторив Бріант, - ти не отримаєш мою спадщину в придане, капітан.

Крихітна зморшка перетнула брови Корис:

- І цього теж можна було не говорити. Або такий, як я, може купити дружину лише землями і добром, а потім завжди сумніватися ...

Рука її з рукава метнулася до рота Корис і закрила його. І лють була в її очах і голосі.

- Корис, капітану Есткарпа не слід говорити про себе так, а тим більше мені, безприданниці і поганулі.

Саймон ворухнувся, розуміючи, що їм обом уже ні до кого. Торкнувши відьму за плече, він посміхнувся.

- Вийдемо, нехай вони самі закінчують свій поєдинок, - шепнув він.

У відповідь вона за своєю звичкою усміхнулася:

- Взаємні визнання у власних недоліках скоро закінчаться мовчанням ... і твердим союзом обох доль.

- Я правильно зрозумів: вона-то і є зникла спадкоємиця Верленская, заручена з Івьеном.

- Так, це вона. Лише завдяки її допомозі мені вдалося неушкодженою піти з Верлена. Я потрапила до них у полон. Фалк не дуже симпатичний ворог.

Від інтонацій її голосу посмішка Саймона поступово зникла.

- Здається, Фалко та його шакалів слід дати хороший урок, - додав він, знаючи її схильність до недомовкам. Досить було вже того, що вона визнала, що врятувалася з Верлена лише завдяки цій дівчині. Таке визнання в устах володіє Силою означало вірну небезпека. Він ледве придушив у собі бажання негайно взяти один з кораблів сулкаров, набити його своїми горцями і негайно відправитися на південь.

- Слід, поза сумнівом, - зі звичайним спокоєм вона погодилася з ним. - Як ти вже говорив, війна в самому розпалі, і ми ще не переможці. І Верденом і Карстеном доведеться зайнятися в свій час. Саймон, мене звуть Джаеліт.

Все сталося так швидко, що в перший момент він навіть не зрозумів значення цих слів. А потім, знаючи звичаї Есткарпа, здивувався її повної капітуляції: це було її ім'я, то приватне, що пов'язувало її з Силою, що можна було віддати іншому лише разом з собою!

Сокира Корис лежав на столі, і перш ніж підійти до Саймону, вона залишила поруч з ним свій самоцвіт. І це він теж помітив. Вона здалася, кинула всю свою зброю, всю силу, що була їй дана, що визначала всю її життя. Що значила така капітуляція для неї, він міг лише смутно здогадуватися ... з благоговінням. І здався собі позбавленим всього, здібностей, сил, таким же нескладним, як Корис.

І все ж ступив вперед, і руки його притягли її до себе Шукаючи губами її жадібні губи, Саймон вперше подумав, що тепер все і справді змінилося. Він став частиною цілого, і життя його переплететься з її життям, увіллється в життя цього світу. Назавжди, до кінця його днів, і не бажати йому більше іншого.