До себе треба ставитися, як можна простіше (євгенія сердюк)

Якби ми всі до себе ставилися, як можна простіше, можливо і не було б проблем в нашому житті. Ні, я не кажу, що проблем не існує, вони виникають, час від часу, і я не маю на увазі, що не треба з ними боротися. Треба домагатися, поставлених цілей перед собою, але не треба потім носитися з самим собою, як з дивиною.
Всі наші проблеми, виникають найчастіше в нашій голові. Іноді ми самі собі придумуємо якісь перешкоди, або створюємо. А потім героїчно їх долаємо. Я не думаю, що відкриваю якусь там Америку, написавши все це. Наші нереалізовані амбіції нас всіх, часом заводять в такі нетрі ...
Найчастіше, наша Гординя, говорить нам, що нас не цінують, як ми того заслуговуємо. І починається самокопання. Ми копаємося в собі, шукаємо винних в наших, часом вигадані проблеми в інших людях, починаємо себе жаліти, плакати над власним недосконалістю. А навіщо? Може, простіше треба ставитися до себе? І до інших людей відповідно теж.
Я, ось, тому приклад. Все життя ганяюся за якимось міфом. Домогтися в житті високого становища, поваги, щоб вирватися із запиленого книгосховища, в якому працюю, стати письменником з великої літери і отримувати гонорари! Хоча, як би я жила, якби не ті гроші, що я отримую в бібліотеці? Женуся за якимось ефемерним визнанням себе, як поета і письменника. А чи стала я їм, цим письменником. Може, ще не дозріла для цього самого визнання.
Ну, припустимо, отримаю я це визнання? І, що мені потім, ходити, задерши ніс до верху і вимагати називати себе на «Ви»? Погодьтеся - це смішно!
А, скільки ще, таких, нереалізованих, як я, ходить по світу? І хто сказав, що я краще. Про це вже, повірте, не мені судити. Нехай про це судять, ті, хто Новомосковскет мої твори.
Ось, я і подумала, що до себе треба ставитися значно простіше. І проблем буде менше.

Текст, гідний тільки учениці молодшого шкільного віку.

На цей твір виконано 3 рецензії. тут відображається остання, інші - в повному списку.