Брати Грімм - казки, про зачарованому дереві
Про зачароване дереві
Давненько вже це було # 0151; тисячі дві років тому. Жив собі на світі багата людина, і дружина у нього була красива і богобоязлива, і любили вони один одного сердечно, а дітей у них не було. Дуже їм хотілося мати дітей; і дружина молилася про це і день, і ніч, а дітей все ж не було і не було.
Перед будинком їх був двір; серед того двору росло гіллясте дерево, і під тим деревом одного разу зимою стояла дружина і зрізала ножем шкірку з яблука. Зрізала та й порізала собі ножем пальчик, так що кров закапала на сніг. «Ах! # 0151; сказала дружина і глибоко зітхнула, і, глянувши на краплі крові, промовила з сумом: # 0151; Ось якби у мене було таке дитятко: як кров рум'яне та як сніг біле! »
І як тільки вона це вимовила, у ній раптом так полегшало на душі, наче її бажанням судилося дійсно збутися, і вона пішла додому зовсім втішена.
Минуло з того часу близько року. Дружина все нездужала і, скаржачись на своє здоров'я, не раз казала чоловікові: «Якщо я помру, поховай мене під тим деревом, що росте у нас на середину подвір'я».
В кінці року вона народила сина, білого як сніг і рум'яного як кров, і коли вона його побачила, то зраділа так, що з радості і померла. Чоловік поховав дружину за її бажанням під тим деревом, що росло на середину подвір'я, і дуже її оплакував; трохи згодом він став вже менше за неї плакати, а там і зовсім перестав; а ще скільки-то часу через взяв собі в будинок іншу жінку.
Від другої дружини народилася дочка, а від першої дружини залишився гарненький синку, рум'яний як кров і білий як сніг.
Коли мачуха дивилася на свою дочку, вона здавалася їй милим дитятком, а як гляне, бувало, на свого гарненького пасинка, у ній так і кольне в серце # 0151; негайно прийде їй в голову, що він їй поперек дороги став, і якби не він, все багатство батька дісталося б її дочки.
І стала вона на свого гарненького пасинка злитися, і стала його штовхати з кута в кут: і тут щіпнет, і там щіпнет, так що бідне дитя жило в постійному страху. І коли він повертався додому зі школи, у нього не було жодної хвилини спокою.
Одного разу мачуха пішла в свою світлицю, і її гарненька дочка прийшла до неї і сказала: «Матушка, дай мені яблучко». # 0151; «Прошу, дитятко», # 0151; сказала їй мати і дала їй чудове яблуко зі скрині свого; а у скрині щось кришка була важка-претяжелая, і замок у ній великий, залізний, з гострими зубцями. «Матушка, # 0151; сказала гарненька дівчинка, # 0151; ти і братику теж даси яблучко? »Це роздратувало її мати, однак же вона стрималася і сказала:« І йому дам, коли він прийде зі школи ».
І як раз в цей час побачила з вікна, що пасинок повертається додому; тут її немов біс під руку штовхнув, вона відняла у дочки яблуко і сказала: «І тобі перш брата не дам». Жбурнула яблуко в скриню і закрила його кришкою.
Коли пасинок увійшов у двері, нечистий наставив її ласкаво сказати йому: «Синочку! Чи не хочеш ти отримати від мене яблуко? »А сама подивилася на нього скоса. «Матушка, # 0151; сказав хлопчик, # 0151; що ти це так на мене дивишся? Добре, дай мені яблучко! » # 0151; «Ходімо зі мною, # 0151; сказала вона і відкрила кришку скрині. # 0151; Ось, вибирай будь-яке ».
І коли хлопчик нагнувся над скринею, біс і штовхни її під руку р-раз! # 0151; вона зачинила кришку з такою силою, що голова хлопчика відскочила від тулуба і впала серед рум'яних яблук. Тут вона перелякалася і стала думати: «Як би мені це з себе звалити?» І ось зайшла вона в свою кімнату, вийняла з шухляди білу хустку, знову приставила голову до тулуба, зав'язала мертвому пасинку шию так, що нічого не було помітно, і посадила його на стілець перед дверима, а в руку дала йому яблуко.
Трохи згодом прийшла дочка до матері в кухню і побачила, що мати стоїть перед вогнем, а перед нею балію з гарячою водою, в якій вона щось полоще. «Матушка, # 0151; сказала дочка, # 0151; братик сидить перед дверима бледнийпребледний і тримає в руці яблуко; я було попросила його, щоб він мені яблучко дав, але він мені нічого не відповів, і мені стало страшно ». # 0151; «А ти йди до нього ще раз, # 0151; сказала мати, # 0151; і якщо він тобі нічого не відповість, дай йому у вухо ». Дочка і точно пішла і сказала: «Братик, дай мені яблучко». Але він нічого не відповів їй. Тоді вона вдарила його по вуху, і голова його впала з плечей.
Дівчинка страшно перелякалася і почала плакати і кричати, і побігла до матері своєї. «Ах, матінка, я збила голову моєму братикові!» # 0151; і плакала, і плакала, і не могла втішитися. «Донечко, # 0151; сказала мати, # 0151; що ти наробила? Але тепер-то вже замовкни, щоб ніхто цього не знав; адже тепер вже цього не повернеш! Давай розвариться його в холодець ».
І взяла мачуха свого мертвого пасинка, розрубала його на шматки, поклала його в балію і розвариться в холодець. А дочка її при цьому стояла і плакала, і плакала, і всі сльози її падали в балію, так що навіть і солі в холодець не знадобилося класти.
Ось повернувся батько додому, сів за стіл і сказав: «А де ж мій син?» А мати принесла на стіл величезну блюдо холодцю, між тим як дочка її все плакала і плакала, і ніяк не могла втриматися від сліз.
Батько тим часом запитав ще раз: «Та де ж мій син?» Мачуха відповідала: «Він пішов у гості до свого діда; там хотів він деякий час залишитися ». # 0151; «Так що йому там робити? Пішов, навіть і не попрощався зі мною? » # 0151; «О, йому дуже хотілося туди піти, і він у мене просив дозволу залишитися там цей тиждень: його адже все там пестять». # 0151; «А все ж, # 0151; сказав батько, # 0151; мені дуже шкода, що він не попрощався зі мною ».
З цими словами він почав їсти і сказав доньці: «Що ти плачеш? Адже братик-то твій повернеться же! # 0151; потім, звернувшись до дружини, додав: Жінко! Яке ти мені подала смачна страва! Додало мені ще! »І чим більше він їв, тим більше хотілося йому ще і ще, і він все примовляв:« підкладає більше, нехай нічого на блюді не залишиться! »І все-то їв, їв, а кісточки все під стіл метал # 0151; і нарешті з'їв все дочиста.
А дочка його дістала з комода свій кращий шовкову хустку, склала в нього з-під столу всі кісточки і хрящики і понесла геть із дому, обливаючись гіркими сльозами.
Вийшовши на середину двору, вона поклала кісточки в хустинку під дерево, що там росло, на зелену травочку, і у ній стало легко на серці, і сльози її вичерпалися.
І побачила вона, що дерево раптом заворушилося # 0151; гілки його стали розходитися і сходитися, немов руки у людини, коли він від радості починає розмахувати руками і плескати в долоні.
Потім від дерева відділився як би легкий туман, а серед туману відзначався і вогонь, і з цього щось вогню вилетіла дивна птиця і заспівала дивну пісеньку, і високо-високо піднялася в повітря.
Коли ж вона зовсім зникла з поля зору, тоді і гілки на дереві перестали рухатися, і хустку з кісточками, що лежав під деревом, пропав безвісти.
А у сестриці на душі стало так легко і приємно, як якщо б братик її був ще в живих. І вона повернулася додому весела, сіла за стіл і стала є.
Птах полетіла і села на будинок золотих справ майстри, і стала співати свою пісеньку:
Мене мачуха вбила,
Мій батько мене ж з'їв.
Моя мила сестричка
Мої кісточки зібрала,
У хустинку їх зв'язала
І під деревцем склала.
Чівіко, Чівіко! Що я за славна пташка!
Майстер сидів у своїй майстерні і робив золотий ланцюг, коли почув пташку, яка співала на даху будинку, і пісенька здалася йому дуже привабливою.
Він піднявся зі свого місця, і коли зійшов зверху вниз, то втратив одну туфлю. Так він і на середину вулиці вийшов в одному черевику і в одному шкарпетці, оперезаний фартухом, із золотим ланцюгом в одній руці, з кліщами в інший.
А сонце-то так і світило на вулиці! Ось він і став як укопаний, і давай дивитися на пташку. «Пташка, # 0151; сказав він, # 0151; як ти славно співаєш! Заспівай-но мені ще раз свою пісеньку! » # 0151; «Ні, # 0151; сказала пташка, # 0151; я двічі даром співати не буду. Дай мені цю золотий ланцюжок, тоді я тобі і ще раз заспіваю мою пісеньку ». # 0151; «Ось, на тобі золотий ланцюг; тільки заспівай мені ще раз ».
Тоді підлетіла пташка, взяла золотий ланцюг в праву лапку, села проти майстра і заспівала:
Мене мачуха вбила,
Мій батько мене ж з'їв.
Моя мила сестричка
Мої кісточки зібрала,
У хустинку їх зв'язала
І під деревцем склала.
Чівіко, Чівіко! Що я за славна пташка!
Звідти полетіла пташка до чоботарі, присіла до нього на дах і заспівала:
Мене мачуха вбила;
Мій батько мене ж з'їв.
Моя мила сестричка
Мої кісточки зібрала,
У хустинку їх зв'язала
І під деревцем склала.
Чівіко, Чівіко! Що я за славна пташка!
Башмачник почув пісеньку, вибіг з дому в самій жилетці і став дивитися на дах, прикриваючи долонею очі від сонця. «Пташка, # 0151; сказав він, # 0151; та як же ти славно співаєш! # 0151; І дружину башмачник викликав з дому: Піди-но сюди, глянь-ка на пташку! Ось так пташка, як відмінно співає! »Потім покликав він і дочка свою, і дітей, і підмайстрів, і працівників, і служницю, і всі вийшли на вулицю і дивилися на птицю, і милувалися нею.
А пташка була і точно красива: пір'ячко на ній червоні і зелені, а біля шийки # 0151; немов чисте золото, а очі у неї блищали як зірочки.
«Пташка, # 0151; сказав швець, # 0151; заспівай ти мені свою пісеньку ще раз ». «Ні, # 0151; сказала пташка, # 0151; двічі я не співаю даром. Подаруй мені що-небудь ». # 0151; «Дружина, # 0151; наказав башмачник, # 0151; іди до мене в майстерню; там стоїть у мене пара зовсім готових червоних черевиків, принеси їх мені сюди ».
Дружина пішла і принесла черевики. «Ось тобі, пташка! # 0151; сказав швець. # 0151; Ну, а тепер заспівай мені свою пісеньку ».
Пташка злетіла, взяла у нього черевики в ліву лапку, потім знову злетіла на дах і заспівала:
Мене мачуха вбила,
Мій батько мене ж з'їв.
Моя мила сестричка
Мої кісточки зібрала,
У хустинку їх зв'язала
І під деревцем склала.
Чівіко, Чівіко! Що я за славна пташка!
А що проспівала пісеньку, пташка полетіла: ланцюжок тримала вона в пазурах правої лапки, а черевики # 0151; в пазурах лівої лапки, і прилетіла вона прямо на млин, яка працювала на повному ходу і постукувала так: плікі-Пляка, плікі-Пляка, плікі-Пляка.
Так на млині ж сиділо чоловік двадцять робочих, які обтесували Жерновий камінь і вибивали молотками: тік-так, тік-так, тік-так # 0151; і млин вторила їх роботі своїм постукуванням.
Пташка опустилася на липу, яка росла біля самої млини, і заспівала:
Мене мачуха вбила.
Один робочий перестав працювати.
Мій батько мене ж з'їв.
Ще двоє від роботи відстали і прислухалися.
Моя мила сестричка.
Ще четверо кинули роботу.
Мої кісточки зібрала,
У хустинку їх зв'язала.
Вже тільки восьмеро залишилися при справі.
Вже тільки шестеро залишилося.
Тільки один продовжував роботу.
Чівіко, Чівіко! Що я за славна пташка!
Тут вже і останній відстав і теж став слухати. «Пташка, # 0151; сказав він, # 0151; як ти славно співаєш! Дай і мені теж послухати, заспівай ще раз! » # 0151; «Ні, # 0151; відповідала птах, # 0151; двічі не стану співати даром; дай мені жорно, так я ще раз тобі заспіваю ». # 0151; «Так, # 0151; сказав він, # 0151; якби жорно мені одному належав, ти б його отримала ». # 0151; «Так, # 0151; сказали інші, # 0151; якщо вона нам ще раз заспіває, то ми віддамо їй жорно ».
Тоді пташка злетіла вниз, а всі двадцять робочих стали піднімати жорно і гримати: «У-у-ух, у-ух, ухнем! ух! »
А пташка тільки проділу голову в отвір жорна, вздела його на шию, як комір, і разом з ним злетіла на дерево і заспівала:
Мене мачуха вбила,
Мій батько мене ж з'їв.
Моя мила сестричка
Мої кісточки зібрала,
У хустинку їх зв'язала
І під деревцем склала.
Чівіко, Чівіко! Що я за славна пташка!
А проспівавши свою пісеньку, вона розправила крильця і, тримаючи в пазурах правої лапки ланцюжок, в пазурах лівої # 0151; пару червоних черевиків, а на шиї жорно, полетіла вдалину, до дому батька свого.
У будинку за столом сиділи батько, дочка і мачуха, і батько казав їм: «Що це значить, що у мене сьогодні так легко, так весело на серці?» # 0151; «Ні, # 0151; сказала мачуха, # 0151; мені щось страшно, немов би гроза велика насувається ». А дочка сиділа і все плакала та плакала.
Тут як раз прилетіла пташка і сіла на дах. «Ах, # 0151; сказав батько, мені так весело, і сонце так прекрасно світить, і на душі у мене так добре, як ніби мені належить побачитися зі старим знайомим ». # 0151; «Ні, сказала дружина, # 0151; страшно мені, страшно, так що зуб на зуб навести не можу, а жилах у мене немов вогонь ».
Дочка ж тим часом села в кут і стала плакати ще дужче, і прикривала очі руками, і долоні рук її були зовсім мокрі.
Пташка між тим сіла на дерево серед двору і стала співати:
Мене мачуха вбила.
Мачуха, почувши це, заткнула вуха і заплющила очі, не бажаючи нічого ні бачити, ні чути, але в вухах її все ж був шум, як від сильної бурі, а очі пекло, і в них немов блискавка блищала.
Пташка продовжувала співати:
Мій батько мене ж з'їв.
«Ах, матінка, # 0151; сказав батько, # 0151; там сидить така славна птиця і співає так прекрасно, та й сонечко так світить і гріє, і пахне кмином ».
Моя мила сестричка.
Сестричка, як почула це, уткнув обличчя в коліна і стала плакати навзрид, а батько, навпаки того, сказав: «Я вийду, подивлюся на пташку зблизька». # 0151; «Ах, не ходи, не ходи! # 0151; сказала дружина. # 0151; Мені здається, що весь будинок наш в полум'я ».
Але чоловік її не послухалися, вийшов з дому і глянув на пташку, яка продовжувала свою пісню:
Мої кісточки зібрала,
У хустинку їх зв'язала
І під деревцем склала.
Чівіко, Чівіко! Що я за славна пташка!
І, закінчивши пісеньку, пташка скинула зверху золотий ланцюг прямо на шию батькові, і ланцюг припала якраз в міру.
Тоді він повернувся додому і сказав: «Подивися, яка це чудова птиця, подарувала мені чудову золоту ланцюг, та й сама-то на вигляд така красива». Дружина ж все як і раніше бігала в жаху по всьому будинку і місця не могла собі знайти.
А птах знову завела ту ж пісню:
Мене мачуха вбила.
«Ах, якби я хоч в самого пекла тепер була!
Аби не чути мені цієї пісні! » # 0151; промовила мачуха в розпачі.
Мій батько мене ж з'їв.
Мачуха при цих словах в знемозі впала на підлогу.
Моя мила сестричка.
«Ах, # 0151; сказала сестричка, # 0151; я теж вийду і подивлюся, чи не подарує і мені чогось пташка ». І вона вийшла з дому.
Мої кісточки зібрала,
У хустинку їх зв'язала.
Тут скинула вона сестричці зверху червоні черевички.
І під деревцем склала!
Чівіко, Чівіко! Що я за славна пташка!
Тоді і у сестрички на серце стало легко і весело. Вона одягла нові червоні черевички і стала в них танцювати і стрибати. «Ах, # 0151; сказала вона, я була така сумна, коли виходила з дому; а тепер мені так легко і добре! І що за славна пташка # 0151; адже вона подарувала мені пару червоних черевиків! » # 0151; «Ні! # 0151; сказала її мати і схопилася з місця в жаху, і волосся піднялося у неї дибки на голові. # 0151; Мені здається, що кінець світу настав! Не можу терпіти: я теж вийду з дому # 0151; можливо, і мені стане легше! »
Але тільки-но вона виступила за двері # 0151; тррах! Пташка скинула їй мельницьки жорно на голову і розчавила їм мачуху на смерть.
Батько і сестричка почули цей шум і вискочили з хати: з того місця, де жорно впав, повалив клубами дим, потім здався вогонь, спалахнуло полум'я, а коли все це закінчилося, вони побачили перед собою маленького братика, який взяв батька і сестричку за руки , і всі троє були щасливі і задоволені настільки, що увійшли в будинок, сіли за стіл і почали їсти.