Топ-5 котів світової літератури вибір «гіркого»

Кот Василь / Аркадій і Борис Стругацькі, «Понеділок починається в суботу»

Один з найяскравіших котів російської літератури. У повісті Стругацьких йому присвячено всього кілька абзаців - зате яких. Відомо про тваринний трохи, але ми явно маємо справу з модернізованою версією пушкінського «кота вченого», про який поет почув від Орина Родіонівна. Сама няня дізналася про дубі з золотим ланцюгом, швидше за все, з лубочних книжок; в українських казках нічого схожого не зустрічається, хіба що кіт Баюн, але той хоч і знав толк в казках, відрізнявся величезним зростанням, жив в мертвому лісі на залізному стовпі і був людожером.

Кот Василь - музикант, поліглот, і його репертуар не обмежується українською народною творчістю. До того ж він великий ерудит: улюблене ім'я Василя, Полуектов, грецьке за походженням, а найвідомішим Полуектов (або Полієвкт, що одне й те саме) був вірменський святий мученик III століття, якому присвятив трагедію П'єр Корнель. Василь володіє слов'янськими і західноєвропейськими мовами (Олександр Привалов, герой повісті, припустив, що деякі казки відносяться до числа японських, китайських і навіть африканських, - хоча як він міг це визначити, чи не цілком зрозуміло) і, по всій видимості, непогано вивчив праці радянських і західних фольклористів: зокрема, під гусельно акомпанемент він наспівує маловідому в наших краях німецьку народну пісеньку «Dass im Tannwald finster ist. ».

Втім, кота, як і героя, підводять пам'ять і ерудиція. Обидва називають забудькуватість, до якої привели вікові зміни, склерозом, проте це неточно: пам'ять літніх людей погіршується в зв'язку з різними формами деменції, а склероз - хвороба іншого роду. Ще більш вражаючим головний біографічний факт, який ми дізнаємося про кота в кінці повісті: «Василь взяв весняний відпустку - одружитися. Скоро в Соловцов знову з'являться розмовляючі кошенята з спадково-склеротичній пам'яттю ». Мало того, що «склероз» виявляється спадковою хворобою, так ще й кіт з наукового об'єкта (на початку повісті миготить табличка «Кіт не працює») перетворюється в суб'єкта, якому належить відпустка.

Хоча детального портрета Василя в повісті немає, отримати про нього загальне уявлення можна: «На воротах вмощувався, пристроюючись зручніше, гігантський - я таких ніколи не бачив - чорно-сірий, c розлученнями, кіт. Сівши, він сито і байдуже подивився на мене жовтими очима. "Киць-киць-киць", - сказав я машинально. Кот ввічливо і холодно роззявив зубасту пащу, видав хрипкий горловий звук, а потім відвернувся і став дивитися всередину двору ». Це опис наводить на думку про знаменитого «Котика-злодюга» Паустовського: «Кот їв більше години. Він вийшов з комірчини похитуючись, сів на порозі і мився, поглядаючи на нас і на низькі зірки зеленими нахабними очима ». Злегка зверхнє ставлення до Привалову при першій зустрічі вже на наступний день окупається благородним вчинком - кіт попереджає героя, який мало не погодився відвезти Наїну Кіевна на Лису Гору, про небезпеку: «Тоді до мене під машину зайшов кіт Василь. З хвилину він уважно стежив за моїми руками, а потім вимовив напівголосно, але виразно: "Не раджу, громадянин ... мне-е ... не раджу. З'їдять ", після чого відразу пішов, здригаючись хвостом». Широта пізнань і крайня забудькуватість, гордовитість і співчуття до чужих негараздам ​​- ​​з таких протиріч складається незабутній образ кота Василя.

Кіт Матроскін / Едуард Успенський, «Дядя Федір, пес і кіт»

Матроскін - міський кіт, жив у професора, що становив російсько-котячий словник, завдяки чому вивчив мову, але потім виявився бездомним і познайомився з дядьком Федором. Менталітет у нього швидше технічний, ніж гуманітарний (сам Успенський закінчив МАІ і про гуманітаріїв відгукується досить зневажливо), при цьому генеалогію свою Матроскін зводить до котам-мореплавцям, героїчно борозни моря і океани, і сумує за далеким плаванням, хоча ні океанів, ні морів ніколи не бачив і взагалі боїться води (цілком типова риса сучасного міського жителя). Він охайний, економний і практичний, причому практичність його межує з цинізмом - для придбання початкового капіталу хоче продати Шарика, а коли дядько Федір пропонує замість цього відрити скарб, радіє, що тепер не доведеться працювати в городі: «І як це я сам не додумався про скарб? Адже ми тепер і корову купимо, і в городі можемо не працювати. Ми всі можемо на ринку купувати ». Крім практичності і вміння шити на машинці, Матроскін може похвалитися солідним об'ємом знань: «А ви поживіть з моє, і не те дізнаєтеся. І де я тільки не жив! І у одних господарів, і у інших, і в бібліотеці, і навіть в ощадній касі. Я, може, стільки в житті бачив, що на цілу котячу енциклопедію вистачить ». Новонароджене теля Матроскін спершу запропонував назвати Аристофаном.

Ставлення до природи і навколишнього світу у Матроскіна споживче: дрова на зиму кіт вимагає заготовлювати тільки березові, найкращі, а у відповідь на екологічні аргументи висловлюється досить різко: «Буду я ще про зайців думати! А про мене хто подумає? Валентин Берестов? ». Кулька - антипод Матроскіна, він простакуватий, нерасчетлів і живе в постійному розладі з самим собою (мисливський інстинкт жене його в ліс, але звірів вбивати пес не в змозі), проте є риса, яка їх об'єднує: вірність, причому не тільки дядькові Федору, який поставився до них по-людськи (вони готові бігти за лікарем для нього в заметіль, ризикуючи життям), але і на селі Простоквашино, яку обидва вони відмовляються залишати в кінці повісті.

Ілюстрація: Леонід Смеласкій, 1956 рік

Кіт Базиліо / Олексій Толстой «Золотий ключик, або Пригоди Буратіно»

Кіт з фільму про Буратіно нагадує Паніковського - забавного пройдисвіта, який за компанію з шахраюваті лисицею Алісою обманює дерев'яного хлопчика, але насправді комічного в цій фігурі мало, а якщо згадати першоджерело, на підставі якого Олексій Толстой написав свою казку, то і взагалі виявиться , що кіт там не просто лиходій, а справжній демон. Втім, сліди його темної природи помітні і в «Золотому ключику»: якщо ми порівняємо сцени знайомства Буратіно з лиходіями в двох книжках, виявиться, що у Коллоді птах, яка намагалася попередити недотепу про що загрожує йому небезпеки, постраждала значно більше - «сліпий» кіт зловив її і зжер. У Толстого ж Новомосковськ: «Кіт Базиліо відразу високо підскочив, лапою збив ворону з гілки, видер у неї половину хвоста - тільки-но вона полетіла. І знову представився, ніби він сліпий ».

Коли пізніше переодягнені розбійниками кіт і лисиця у Толстого підвісили Буратіно за ноги на дерево, щоб добути заховані у нього в роті золоті монети, вони просто залишили його на ніч, а у Коллоді спершу намагалися зарізати Піноккіо ножами (сам він теж не залишився в боргу - відкусив коту лапу), а потім повісили за шию і пішли зі словами: «Отже, до завтра! Коли ми завтра повернемося, ти вже зробиш нам таку послугу і будеш гарненький, мертвенькій, і ротик у тебе буде дуже-дуже широко відкритий ». Розправі передує не менше моторошна сцена: Піноккіо молить про допомогу фею (яка у Толстого стала Мальвіною), а та відповідає, що в будинку нікого немає, всі померли, і її саму скоро повезуть на кладовище. У початковій версії казка про Піноккіо на цьому якраз закінчувалася, тобто Коллоді написав історію про колобка - неслухняний герой втік з дому і став жертвою злодіїв, а Сліпий Кот - демон, який збиває невинну душу зі шляху істинного і приводить її до загибелі. Взагалі вся книжка Коллоді вибудувана навколо моралістичні аллегорізма і біблійної символіки з містичними мотивами - останні частково сприйняв і Толстой, приправивши їх безліччю посилань до реалій Срібного століття (П'єро - пародія на Олександра Блока і т.п.).

До речі, котів Базиліо в казці про Буратіно чомусь два: першого головний герой зустрічає на самому початку, коли йде в школу: «Вулицю переходив смугастий кіт Базиліо, якого можна було схопити за хвіст. Але Буратіно утримався і від цього ».

Кот Мурр / Ернст Теодор Амадей Гофман «Життєві погляди кота Мурра»

У романі Гофмана «Життєві погляди кота Мурра» сатирично переосмислюється типове для романтичної літератури протиріччя між геніальним художником і його філістерським оточенням, причому сам Мурр не тільки поет, а й уособлення всього того, що недолюблювали романтики. Хоча він і здатний цитувати Гете і Шекспіра (і ще багато кого), в той же час не здатний донести оселедцеву голову до матері, яку хотів пригостити, - з'їдає рибу по дорозі і вимовляє пишномовну мова: «Як осягнути всю мінливість серця тих, хто живе в нашому тлінному світі? Чому не відгородила доля груди нашу від дикої гри неприборканих пристрастей? Навіщо нас, тоненькі, що коливаються тростинки, згинає вихор життя? Те наш невблаганна доля! ».

Життя Мурра було досить бурхливим, не обійшлося в ній без любовних пристрастей: під час першого ж побачення з майбутньою дружиною два її кузена побили нашого героя і викинули його в стічну канаву. Шлюб не протривав довго, зате через роки на похоронах товариша, який загинув у нерівній битві з собаками, що заважали котячому хору волати на даху, Мурр познайомиться з чарівною юною кішечкою Міною і вже збереться за нею позалицятися, як з'ясується, що це його власна дочка. Загалом, якщо у світовій літературі і є кіт зі складною долею і повноцінним життєписом - то ось він, перед вами.

Фіндус / серія книг Свена Нурдквіста про Петсоне і Фіндуса

Найбільший - не по розмірам, але за художньою цінністю - кіт сучасної літератури. Невигадливі на перший погляд історії шведського художника і письменника Свена Нурдквіста вже стали класикою, і заслужено, адже мова в них йде не стільки про котячих витівки, заритих у городі тюфтельки і дурних курей, скільки про дружбу, старості і, в кінцевому рахунку, смерті.

У маленькій шведської селі живе старий Петсон: близьких у нього немає, сусіди-пліткарі вважають його диваком і ввечері йому ні з ким перекинутися словом. В один прекрасний день сусідка приносить йому коробку з-під горошку, в якій ворушиться і попискує пухнастий клубок, і з тих пір у Петсона починається нове життя. Фіндус схожий на дитину років чотирьох-п'яти: він не може сидіти на місці, постійно вимагає до себе уваги і досить егоїстичний, але саме його непосидючість і нескінченне цікавість позбавляють старого від самотності.

Життя кошеня є невпинну гру, причому, як це часто трапляється у дітей, не завжди чесну: то він змушує Петсона по кілька разів на рік святкувати свій день народження, то потайки з'їдає приготоване запас тісто, то влаштовує атракціон з цілком серйозної справи - полювання на лисиць. Фіндус хитрий, він знає, як добиватися свого обхідними шляхами. В одній з книжок він провертає справжню аферу, щоб витягнути захандріл Петсона з дому на риболовлю, і старому, зрозуміло, не приходить і в голову дорікати кошеня за брехню, на яку той йде заради одного (ну і заради себе, зрозуміло, адже з засумувала старим не погіршує в Почисти Кота).

В інших же випадках Фіндус, навпаки, досить прямолінійний. Коли Петсон заводить півня, який любить часто і голосно співати, опиняючись тим самим в центрі загальної уваги, кошеня навіть не намагається знайти спільну мову з новим мешканцем:

Кури, нарешті, зважилися підійти ближче. Їм було дуже цікаво дізнатися, що там відбувається.
- Погляньте-но, у нас з'явився півень! Який він гарний! Ти молодець, Петсон. Це те що треба.
Фіндус злобно подивився на курей і сказав:
- Що значить «потрібно»? Тут нікому не потрібен ніякий там півень. За все моє життя мені жодного разу, ні на секунду не був потрібен півень.

В результаті кошеня виживає його, причому знову ж нечесним способом; в кінці Фіндус кається, але ми розуміємо, що в наступний раз він, швидше за все, надійде точно так же, і навряд чи варто його за це суворо судити.

Як жити з іншими людьми, які не ідеальні, як примиритися з тим, що твій вік так короткий, як піклуватися про інше істоту, не вимагаючи від нього нічого натомість, - саме цьому вчить нас кошеня Фіндус, любитель іменинні пирогів, рибалки і гучних ігор .

Читайте також

Коротка історія африканської літератури у викладі фіналіста премії «Просвітитель»

Підпишіться на розсилку «П'ятничний Горький»
Ми будемо надсилати добірку кращих матеріалів за тиждень