Михайло Ломоносов - розмова з Анакреоном
А н а к р е о н
Ода I
Мені співати було про Троє,
Про Кадма мені б співати,
Так гуслі мені в спокої
Любов велять дзвеніти.
Я гуслі зі струна ми
вчора змінив
І славними справами
Алкида підносив;
Так гуслі мимоволі
Любов мені співати велять,
Про вас, герої, більш,
Прощайте, не хочуть.
Л о м о н о с о в
відповідь
Мені співати було про ніжну,
Анакреон, щоб любити один одного
Я відчував жар колишньої
У зігрівшись крові,
Я бігати став перстами
За тоненьким струнах
І солодкими словами
Наслідувати стопах.
Мені струни мимоволі
Звучать геройський шум.
Чи не обурює боле,
Любовний думки, розум;
Хоч ніжності серцевої
В любові я не позбавлений,
Героїв славою вічною
Я більше захваті.
А н а к р е о н
Ода XXIII
Коли б нам можливо
Життя було продовж ть,
То став би я не помилково
Скарби збирати,
Щоб смерть в мою годину,
Взявши гроші, відійшла
І, за отку п кончину
Відтермінувавши, жити дала;
Коли ж я то знаю,
Що жити покладено термін,
На що трощити, зітхаю,
Що мзди зібрати не міг;
Чи не краще ль без терзанья
З пріятельмі гуляти
І ніжні зітхань
До люб'язною посилати.
Л о м о н о с о в
відповідь
Анакреон, ти вірно
Великої філософ,
Ти справою рівномірно
Своїх тримався слів,
Ти жив за тими законами,
Які писав,
Сміявся забобони,
Ти співати любив, танцював;
Хоч у вічність ти глибоко
Чи не чув більше бути,
Але славою після року
Ти міг до нас дожити;
Візьміть геть Сенеку,
Він правила склав
Чи не в силу людині,
І хто по цією жив?
А н а к р е о н
Ода XI
Мені дівчата сказали:
"Ти дожив старих років",
І дзеркало мені дали:
"Дивись, ти лисий і сивий";
Я не тужу ні мало,
Ще ль мій волосся цілий,
Іль тім'я гладко стало,
І весь я побілів;
Лише в тому можу божитися,
Що повинен дідок
Тим більше веселитися,
Чим ближче бачить рок.
Л о м о н о с о в
відповідь
Від дзеркала сюди поглянь, Анакреон,
І слухай, що бурчить, насупившись, Катон:
"Яку бачу я сиву мавпу?
Чи не злість чи пекельна, такий залишивши шум,
Від ревнощів на сміх схилити мій хоче розум?
Однак я за Рим, за вільність твердо стану,
Мріями я такими не бентежачись
І цим від Кесаря кинджалом свобожусь ".
Анакреон, ти був розкішний, веселий, солодкий,
Катон намагався ввести в республіку порядок,
Ти століття в забавах жив і взяв своє з собою,
Його угрюмство в Рим не повернуто спокій;
Ти життя вживав як тимчасово втіху,
Він життя нехтував до республіки успіху;
Зерном твій відняв дух приємною виноград,
Ножем він сам собі був смертний супостат;
Незлобивої розкіш в тому була тобі причина,
Упрямку славна була йому доля;
Відмінності дивні раптом і подібності зрозумів я,
Розумніше хто з вас, інший будь в тому суддя.
А н а к р е о н
Ода XXVIII
Майстер в жівопістве першої,
Першою в порті стороні,
Майстер, навчений Мінервою,
Напиши люб'язно мені.
Напиши їй кучері чорні,
Без майстерних рук вбиральні,
З пахощами парфумів,
Буде спосіб є такий.
Дай з ріс в особі їй крові
І як сніг уяви білому,
Проведи дугами брови
За високим чола,
Чи не зведи одну з другою,
Чи не розстав їх між собою,
Зроби хитрістю своєю,
Як у дівчини моєї;
Колір в очах ея небесної,
Як Минервин, покажи
І Венерин погляд чарівної
З тихим полум'ям вклади,
Щоб уста без слів віщали
І пріятством залучали
І щоб їх безмовна мова
Здалася медом текти;
Всіх приємностей затії
В підборіддя доречний
І кругом прекрасної шиї
Дай Лілея розквітнути,
В яких ніжності дихало,
В яких принади грають
І по безлічі отрад
Водять усумненной погляд;
Одягай ж плаття ало
І не тщись всі груди закрити,
Щоб, її побачивши мало,
І про інше розсудити.
Коль изображенье мочно,
Бачу тут тебе заочно,
Бачу тут тебе, мій світло;
Поголоски ж, дорогий портрет.
Л о м о н о с о в
відповідь
Ти щасливий сію красотою
І майстром, Анакреон,
Але счастли вей ти собою
Через приємною ліри дзвін;
Тобі я нині наслідую
І живописця обираю,
Щоб постараємося написати
Мою кохану Мати.
Про майстер в жівопістве першої,
Ти першої в нашому боці,
Гідний бути народжений Мінервою,
Змалюй України мені,
Змалюй їй вік зрілої
І вид в забезпеченні веселою,
Відради ясність по чолу
І піднесену голову;
Постараємося представити члени здорові,
Як до лжни у богині бути,
За пле чам волосся кучеряві
Призна кому бадьорості завити,
Вогонь вклади в небесні очі
Горящих зірок в середині ночі,
І брови виведи дугою,
Що показує після хмар спокій;
Підніми груди, млеко рясні,
І щоб дозрілі краса
Являла м'язи, руки сильні,
І повні жвавості уста
У бесіді важливість обіцяли
І так би слух наш підбадьорювали,
Як чистої голос лебедів,
Коль можна хитрістю твоєї;
Одягни, одягни її в порфіру,
Дай скіпетр, поклади вінець,
Як повинно їй закони світу
І чвар наказати кінець;
Про коли изображенье схоже,
Червоно, люб'язно, благородно,
Велика промовив Мати,
І повели війнам престати.