Книга Велеса або українські веди- Радогості
На сьогоднішній день відомо, що Книга Велеса була виявлена полковником Ізенбеком (ага, був такий, про нього можна чимало інформації знайти на просторах всіма улюбленого Інтернету) в 1919 році. Книга, а точніше - 35 березових табличок, виявилася в імені князів Куракіних в процесі розграбування цього самого маєтку солдатами полковника. Изенбек з дитинства любив історію, цікавився археологією, тому солдати, виявивши дивного вигляду дощечки, тут же принесли їх командиру. Після революції Книга бога Велеса (а тоді просто «дощькі») переїхала до Брюсселя разом з іммігрувати туди полковником (якщо хто не в курсі, це був «білий» полковник). Таблички пропали в 1943 році зі смертю Ізенбека, але ще за життя полковника його знайомий Ю. Миролюбов (так, той самий), відомий свого часу публіцист, зумів переписати частину табличок, а деякі навіть сфотографував. За цим записам протягом 15 років працювали історики-мовознавці С. Лісовий і А. Кур.
Книга Велеса під редакцією Лісового і Миролюбова все ж побачила світ, проте, потрібно розуміти, що ці тексти існують поза оригінального джерела. Немає такого поняття як «Книга Велеса, оригінал», тому що про якийсь першоджерелі ми знаємо лише «зі слів» самого Миролюбова. При цьому чомусь збереглася лише одна фотографія дощечок (саме цю фотографію публікують в будь-якому матеріалі, так чи інакше пов'язаний з Велесової Книгою). До речі, що стосується назви. Книга Велеса названа так Миролюбовим тому, що в ній згадується цей бог, хоча не зовсім ясно в якому саме контексті (і навіть нібито «оригінальний» переклад не дає відповіді на це питання). Так що навіть сама назва «Книга бога Велеса» не витримує ніякої критики. Але не це цікаво. Виявляється, що і єдина фотографія Книги, і «переклад» Миролюбова були проаналізовані ще в СРСР, в 50-і роки професійним лінгвістом. А саме - Л.П. Жуковської, видатним палеографом, істориком давньоукраїнського мови. Власне, в ув'язненні Жуковської ясно сказано про те, що текст, представлений на фотографії, - це груба підробка, так як використовувані там обороти і поєднання букв в принципі не відповідають нормам давньоукраїнського мови. Але ж Миролюбов позиціонував «Книгу Велеса» як одкровення якихось «язичницьких жерців» (вельми забавне визначення для обізнаного людини, чи не так?) IX століття.
Зрозуміло, згодом й сам Миролюбов і багато інших «діячі» (навіть спраглі слави історики) намагалися довести справжність тексту. Але «Книга Велеса» ( «оригінал» Миролюбова) так і не була визнана, так як реальність її існування досі не підтверджена ні істориками, ні лінгвістами, ні культурологами. Тепер що стосується зворотів типу «українські Веди. Книга Велеса ». Ці тексти публікує незрівнянний Олександр Асов, професійний журналіст і письменник (але НЕ професійний історик, лінгвіст або культуролог). І тут важливо розуміти, що Асов грунтується все на тій же (єдиною!) Фотографії «Книги бога Велеса», нібито зробленого Миролюбовим ще за життя Ізенбека. Проте, «переклад» Асова відмінний від «перекладу» Миролюбова (який деякі так і називають «Книга Велеса - оригінал»). Більш того, в роботі «українські Веди. Книга Велеса »Асов не дає вказівки на конкретний першоджерело. Іншими словами ми знову маємо лише «голі слова», не підкріплені жодними документальними джерелами. Ну, у Миролюбова хоча б фотографія була ...
Звичайно, після прочитання вищевказаних текстів часом виникає спокуса повірити в їх реальність (мова йде про «Книзі Велеса» Асова і Миролюбова). Адже що дає нам Асов? «Книга Велеса» у нього - справжні одкровення волхвів, Многомудрий предків наших. Речі їх епічність, виконані патріотизму, а головне - пророкують світле майбутнє слов'янського народу після тяжких випробувань. У таке апріорі хочеться вірити, так вже влаштована наша психологія. Власне, нічого поганого в такій вірі немає, тим більше що Асов ( «Книга Велеса», вибачте) поганому начебто не вчить. І все ж зводити подібні тексти в ранг історично значущих - щонайменше нерозумно.
Купити обереги можна тут:
