Кармен - це

КАРМЕН (фр. Carmen) - героїня новели П. Меріме «Кармен» (1845), молода іспанська циганка. Образ К. формується в свідомості Новомосковсктеля в результаті непростої процедури «накладення» трьох зображень героїні. Істотно, що всі троє оповідачів - чоловіки, кожен з яких по-своєму бере участь в «портретуванні» К. Оповідач-мандрівникові, стурбованому етнографічними дослідженнями, К. «є» на набережній Гвадалквівіра. Юна циганочка вражає допитливого і добропорядної філістера своєї «дивною, дикою красою» і екстравагантністю поведінки. К. для мандрівника - цілком чуже йому породження чужого світу, психологічний курйоз, етнографічна пам'ятка. «Пріспешніца диявола» викликає у вченого француза інтерес, змішаний з відчуженням і страхом. Експозиція образу героїні - це її портрет на набережній, «в світлі похмурому, струмує від зірок» на тлі темно-синьої річки. К. немов включається в систему природних феноменів, яким вона схожа. Надалі оповідач порівнює циганку то з вовком, то з молодою кордовської кобилицею, то з хамелеоном.

Другий оповідач, розбійник і контрабандист Хосе Наварро, пише портрет героїні «фарбами любові». Збентежила душу Хосе, що змусила його змінити солдатської присяги, яка вирвала героя з природною для нього середовища, К. малюється йому чаклункою, самим дияволом, а то просто «гарненькою дівчиною». Але непереборно тягне, злочинна і загадкова циганка по суті чужа своєму коханцеві так само, як недовго її спостерігав мандрівникові. Непередбачуваність героїні, видима алогічність її поведінки, нарешті, її ворожба бачаться Хосе ворожими проявами циганського способу життя.

Численні структурні «поверхи» образу К. Його праоснова, безсумнівно, пов'язана з образом чаклунки в іспанському фольклорі, перш за все, з демонічними фігурами Ла-ми Академії і Ліліт, магічно прекрасними, але згубними для чоловіків спокусницями. Особливо істотна в К. тема Ліліт, апокрифічної першої дружини Адама, яка перебувала з першою людиною в непереборне конфлікті з приводу рівності на землі.

Тема кохання нерозлучна в новелі «Кармен» з темою смерті. Образ героїні сприймається в контексті взаємозалежності понять жіночності, любові і смерті, настільки характерному для іспанської культури і настільки істотне для європейської філософської традиції.

Хосе ховає К. в лісі ( «К. кілька разів говорила мені про своє бажання бути похованою в лісі»). У міфологіях символіка лісу пов'язана з виразом жіночого начала (як, втім, ніч і вода - образи, які супроводжують героїню протягом усього оповідання про неї). Але ліс - це модель світу, непідвласного людському закону, непідконтрольного державі.

Таким чином, всі теми К. «обставлені» архетипними мотивами, що свідчать про глибоку вкоріненості образу у світовій гуманітарній традиції. Одним із наслідків цієї обставини стала дуже швидка адаптація образу К. в социокультур-ном просторі, перетворення героїні Меріме в т.зв. «Вічний образ», який можна порівняти в цій якості з Фаустом і Дон Жуаном. Уже в 1861 році Теофіль Готьє друкує вірш «Кармен», в якому циганка є виявом безмежної жіночої влади над світом чоловіків, як інфернальної, настільки і природною.

У 1874 році Ж. Бізе пише оперу «Кармен» на лібрето А.Мельяка і Л.Галеві, визнану згодом однією з вершин оперного мистецтва. Мабуть, саме опера Бізе є першим етапом на шляху перетворення К. в транскультурний образ. Сильна, горда, пристрасна К. Бізе (меццо-сопрано) - вільна інтерпретація літературного першоджерела, досить далека від героїні Мері-ме, чиє волелюбність в пристрасті все-таки не є її вичерпною характеристикою. Колізія К. і Хосе придбала в музиці Бізе теплоту і ліризм, втративши принципову для письменника сутнісну нерозв'язність. Лібретист опери вилучили з біографії К. ряд обставин, що знижують образ (наприклад, участь у вбивстві). Слід нагадати цікава літературна ремінісценція в образі оперної К. в лібрето використана пісня «Старий чоловік, Коломия чоловік» з поеми О.С.Пушкіна «Цигани» (1824), перекладена П. Меріме в числі інших творів поета. У К. Бізе як би сталася зустріч героїні Меріме з пушкінської Зем-фірою. Найзнаменитіші виконавиці партії К.- М.П.Максакова (1923) і І.К.Ар-хіповую (1956).

К. новели і опери залишила слід у поезії: цикл А. Блоку «Кармен» (1914), «Кармен» М. Цвєтаєвої (1917). На сьогоднішній день існує більше десяти кіновтілень образу К. Найбільш відомі: «Кармен» Крістіана Жака (1943) і «Кармен» К.Саури (1983). Останній фільм створений на основі балету-фламенко А.Гадеса.

Парадокс художньої долі К. полягає в тому, що оперна героїня в значній мірі заслонила образ Меріме. Тим часом в сценічній історії опери існує стійка тенденція «повернення» образу до літературного першоджерела: спектакль В. І. Немировича-Данченка (під назвою «Карменсіта і солдат», 1924), постановка В.Фельзенштейна (1973), фільм П.Брука ( «Трагедія Кармен», 1984). Цією ж тенденції частково слід балет «Кармен-сюїта» з М.М.Плісецкой в ​​головній ролі (музична транскрипція Р.К.Щедріна, хореографія А.Алонсо, 1967).

Образ К. як всякий культурний символ, використовується практично на всіх рівнях: високого мистецтва, поп-арту і навіть побутового поведінки (мода на «імідж Кармен»).