Як я збирав бібліотеку (Акименко борис павлович)

Моя бібліотека почалася з однієї книги. У 1950-му році я перейшов до п'ятого класу і, відповідно, з початкової школи мене перевели в неповну середню (семирічку). Як мені здається тепер, саме в честь такої знаменної події батько купив мені зі своєю дуже скромною получки, навіть не порадившись з мамою, товсту книгу. Це був роман Семена Бабаєвського «Кавалер Золотої Зірки». До цього я Новомосковскл тільки свої підручники і дитячі книжки зі шкільної програми, і навіть не підозрював, що «доросле» життя може бути такою цікавою.

Не беруся зараз судити про художні достоїнства роману, скажу тільки - книга мене вразила. Разом з її героями я долав труднощі і негаразди повоєнного життя, радів досягненням і щиро переживав їх невдачі і помилки. З цього часу я звик до читання. Спочатку задовольнявся бібліотекою, але незабаром вона мене перестала влаштовувати, оскільки у доросле мене не записували, а в дитячій видавали тільки книжки, рекомендовані для мого віку. Крім того, вподобану книгу мені хотілося залишити собі, щоб в будь-який час можна було знову в неї заглянути.

В школу мама мені грошей не давала, тому що до неї було всього метрів 400 від нашого будинку. Підручники, зошити, ручку, олівці і чорнильницю-непролівашку я носив, на заздрість моїм однокласникам, в батьківській фронтовий польовий офіцерської сумці з планшетом для карт і схем, а на голові взимку у мене красувався справжній «лётчіцкій» шолом з хутром всередині і клапанами для навушників, подарований двоюрідним братом льотчиком -фронтовіком. У цю ж сумку мама мені клала бутерброд з маргарином, щоб я міг підкріпитися на великій перерві. Зате хоча б раз на тиждень я отримував 30 копійок на кіно: 20 копійок на квиток і 10 - на молочне морозиво. У ці роки в кінотеатрах, яких в містах через повального захоплення радянських людей цим «найважливішим для нас мистецтвом» з квитками була постійна проблема і ми, пацани, цим користувалися.

Збиралася група осіб 5-6, один збирав з усіх гроші, потім влаштовували штовханину біля каси, проштовхуючи свого «касира» до віконця. Куплені квитки чесно розбиралися, і біля входу в кінотеатр починалася «спекуляція». Націнки були невеликими, копійок 10-15, від сили - 20 за квиток, та й то якщо йшов, як зараз кажуть, бестселер: «Серенада Сонячної Долини», «Золота симфонія», «Тарзан» або «Скандал в Клошмерль». Багато з хлопців, які цим промислом займалися постійно, з часом пареключілісь на пластинки «на ребрах» з паршивої кустарними записами пісень «того» Лещенко, Вертинського, Висоцького, Преслі, Армстронга, Сінатри. Моя ж торгівля квитками обмежувалася добуванням грошей на покупку чергової книги. Класу до сьомого мене вже знали всі продавці в кіосках "Союздруку".