Хто і навіщо вчить українську мову в москві

Прагнучи з'ясувати, хто, де, як і, головне, навіщо вчить українську мову в Москві, я написав приблизно десятку репетиторів з декількох сайтів, однак жодної відповіді не отримав.

Втім, в кілька інших місць в українській столиці, де, незважаючи ні на що, звучить українська, я потрапив.

Над входом в будівлю в самому початку Старого Арбата майорить синьо-жовтий прапор - тут розташований Національний культурний центр України в Москві.

Тут двічі на тиждень вечорами проходять платні курси української. Коштують 8 тис. Руб. (Приблизно 2600 грн.) За семестр. Навчання триває два роки.

"Це дуже дешево. У мене є колеги, які викладають хорватська, чеська або болгарський на приватних курсах, так у них платять набагато більше", - розповідає мені Маргарита Хазанова, яка викладає тут уже восьмий рік.

"До того ж, не всі вчаться до кінця. Для людей, як правило, це просто хобі, а займатися одним і тим же хобі цілих два роки для деяких важко", - продовжує вона.

Наприклад, одна з її учениць регулярно їздила на карпатські курорти, і не розуміла тамтешнього мови. Проходила рік на курси: цього, очевидно, вистачило для того, щоб відчувати себе там вільно.

Маргарита характерно розтягує голосні, і, коли я питаю, з якого вона регіону України, несподівано відповідає: "Я не українка, я москвичка, місцева. На українську мову в університеті я пішла не за покликом душі. Нас розподіляли фактично автоматичним способом, але потім він мені дуже сподобався ", - продовжує вона.

Маргарита говорить: хороших підручників для того, щоб навчати українському російськомовних - причому не студентів-філологів, а просто бажаючих освоїти нову мову - ні. Тому вона розробила власний навчальний матеріал, орієнтуючись на те, як виглядають подібні підручники інших слов'янських мов.

"Наймолодша моя учениця була школяркою, їй було років 15-16. А бувають і люди зовсім похилого віку. Жодної людини, який був би безпосереднім вихідцем з України, в моїх двох групах немає. А навіщо їм український - запитайте самі", - каже викладач.

У культурному центрі на Арбаті український вивчають на дворічних курсах.

Шкільна дошка на стіні невеликої кімнати списана українськими словами. На стінах розвішані карта України, дитячі малюнки, портрети Тараса Шевченка, Івана Котляревського та Богдана Хмельницького і два зображення космонавта Павла Поповича, патрона московського культурного центру.

"А« виходжувати хворого "- це" доглядаті хворого "?" - запитує хтось із учнів. Маргарита киває головою.

"А як буде" 24-річний "? Ми, здається, цього не проходили", - отримує вона наступне питання. Пояснює.

Маргарита пояснила мені, що дозволяє на своїх заняттях користуватися будь-якими словниками та посібниками, а за домашні завдання не ставить оцінок: все тут робиться для учнів, а не для вчителя.

З тими, хто закінчує писати контрольну, по черзі виходжу з аудиторії і говорю в напівтемному холі поруч з аудиторією. Ми з співрозмовниками практично не бачимо осіб один одного, тому часом ці розмови схожі на сповіді.

"Мавки, Чугайстра, гуцули"

Маша - запекла туристка, і її захоплення українською мовою почалося з того, що вона зі своїми друзями по кримським походам в позаминулому році пішла в Карпати.

"Ми їздили в Закарпатті, і я абсолютно закохалася! Там вражаюча природа, провідник нам розповідав захоплюючі легенди - про мавок, про Чугайстра, про гуцулів. Це все мене так зачарувало, що я почала ходити туди постійно", - розповідає Маша.

А ще їй дуже подобається "Океан Ельзи". Після того, як вУкаіни припинилися їхні концерти, Маша за рік з'їздила на п'ять їхніх концертів - в Україну, Білорусь і навіть до Німеччини.

"Якось по дорозі з Верховини заїхала я в готель в Києві. На рецепції говорю, звичайно, на українському. Розповідаю дівчині про місця, в яких ми були, про садибу, в якій жили, про Черемоші. Намагаюся уникати складних виразів, звичайно . І тут просить вона у мене паспорт скопіювати. І побачивши, що я росіянка, - у неї очі ось такі стали. Каже: ви розмовляєте українською краще за багатьох киян, які сюди приїжджають. Кращого компліменту мені ніхто не робив ", - згадує вона .

"Мені складно пояснити, навіщо я вчу українську. Взагалі-то у мене в Донецькій області живуть родичі, але ніяких українських коренів у мене немає, вони всі - приазовські греки. Але мова мені подобається сам по собі. Він звучить красиво, мелодійно", - каже Олександр, студент-політолог.

Паралельно він вивчає англійську, французьку та грецьку.

"Грецький мені дається простіше. Він, звичайно, зовсім не схожий на український, але саме тому його більше вчиш. А з українським - більше самовпевненості, і тому саме в українському робиш більше дурних помилок", - сміється він.

Ніхто з рідних Олександра не знає про його захоплення українським: "У мене дуже різкі розбіжності з української тематики з батьками, тому я цю тему не піднімаю. Закінчу дворічне навчання - скажу по факту".

"Люди різні бувають. Та й тут граматика - не до політики", - говорить ще одна учениця, Анна - жінка середнього віку, яка отримала інженерну освіту ще за Союзу, а зараз займається технічним перекладом з англійської та німецької.

"Мої батьки - українці, але я все життя живу в Москві. Вдома ми по-українськи не розмовляли, бо батьки говорили, що я в такому разі не буду знати ні українського, ні українського. Співали, не більше. Але мені завжди хотілося розмовляти. Ось тільки зараз почала ", - розповідає вона.

Її улюблене слово на українському - "свідомість", і вона не може пояснити, чому воно так запало їй у душу.

Анна каже з помітним акцентом. Дуже хвилюється, довго підбирає закінчення в іменників, але до кінця нашої розмови не переходить на українську.

Втім, стверджувати, що політика зовсім обходить стороною курси української мови на Арбаті, не доводиться. Особливо після одного випадку.

"Зайшов в клас, прямо на урок, чоловік і зажадав зустрічі з Ярошем. Зрозуміло, що міський божевільний, але охоронець його ледве вивів. Після цього вхід сюди зробили по дзвіночки. Раніше було просто: відкрив двері - зайшов", - розповіли мені на курсах.

Вивчають українську і в декількох московських університетах.

До Центру україністики Московського державного лінгвістичного університету мені не вдалося додзвонитися протягом двох днів.

Варвара Поварова викладає українську в "Школі юного філолога" при університеті імені Ломоносова.

Такі групи тут формуються кожні 5 років. Черговий набір повинні були провести в минулому році, але "так склалося", що його не відбулося. Зате український, розповіли мені на кафедрі слов'янських мов, досить популярний в "Школі юного філолога" - проект філфаку, розрахованому, перш за все, на старшокласників, зацікавлених в мовах.

"У школі я вчила англійську, і він мені дуже не подобався. І раптом в 13 років я знайшла вдома старий словничок, ще радянських часів, розгорнула його, побачила ці дивовижні слова -" гарбуз "," шинку "," парубок ", - і просто почала їх виписувати, так мені сподобалося! »- розповідає Варвара про початок свого інтересу до української мови.

Варвара - з сім'ї диякона православної церкви, її батьки живуть в Підмосков'ї, ніяких родичів в Україні у неї немає. Зрештою, мова вона вивчила через Інтернет і в недільній школі при Українському культурному центрі. А коли прийшов час вступати до вузу, і виявилося, що україністів в університеті імені Ломоносова в тому році не набирали, вона пішла на болгарську філологію.

"Зараз ще додається друга мова, польська. Він мені дуже подобається, я його, знаючи українську, розумію", - посміхається вона.

"Вони ходять до мене по любові", - відповідає Варвара на питання про причини, за якими більше десятка московських старшокласників і студентів щотижня відвідують її заняття.

Один з її учнів - 25-річний Ілля. Він народився у Львові, але у віці 5 років поїхав з матір'ю в Москву. З тих пір контактів з українським у нього практично не було.

"А два роки тому я почитав Гоголя і зрозумів, що мені хочеться знати більше про справжню, живу українську культуру - і пора взятися за вивчення мови", - розповідає він.

Почавши вивчати українську, розповів про це матері.

"Я дуже здивувався, дізнавшись, що вона цілком вільно може на цій мові розмовляти - просто ніколи цього не робила. Нам знайшлося, про що поговорити", - говорить він.

Питаю в Іллі про його улюбленому слові на українському.

"Горнятко, - без коливань відповідає він. - Я від нього просто в захваті".

"Школа мов сусідів" - некомерційний проект, в рамках якого бажаючі зможуть безкоштовно протягом чотирьох місяців вивчати одну з мов СНД. Відберуть в кожну з 10 мовних груп по 12 чол. які надішлють найпереконливіші мотиваційні листи, в яких пояснять, навіщо їм вивчати ту чи іншу мову.

"Український зараз - на другому місці після вірменського", - говорить вона.

За словами Вероніки, щонайменше половина бажаючих пояснюють своє бажання вивчати українську тим, що їхні предки - вихідці з України.

"Я українка, яка все життя живе вУкаіни. Батьки приїхали в Сибір за розподілом після медінституту на початку 1980-х. У родині все знають українську ... Щороку їжджу в Україну, і через нинішню політичну ситуацію незнання української зараз відчувається особливо гостро. соромно не знати друга рідна мова ", - пише одна з потенційних студенток.

Підписуйтесь на # Букви в Telegram і Viber. Найважливіші і свіжі новини - ви дізнаєтеся першими!