Читати онлайн навіщо я туди пішла (сі) автора ashley-s - rulit - сторінка 1

Прокинулася я на подив сама, без будильника, але вставати не поспішала, все одно в школу о 8:15.

Мене звуть Аніта Браунс, мені 16 років, живу я в Америці, в місті Лос-Анджелес. У мене світле волосся та сірі очі. Зі мною ніколи не буває нудно. Я люблю сходити з розуму, напевно з цього мене і люблять мої друзі. Друзів у мене багато, але кращих за все два. Це мої улюблені Елізабет (ми її називаємо Ел) і Софія (її ми називаємо просто Софі). Їм я можу вірити завжди.

Будильник перервав мої думки рівно о 7:00. Я потягнулася, але вставати з ліжка якось не хотілося, я закутала в ковдру сильніше.

-Вставай, в школу запізнишся! - почувся голос мами з першого поверху.

-Мам, це не аргумент! - я так само продовжувала лежати в ліжку.

-Ну тоді я позбавлю тебе кишенькових грошей! - крикнула мама, в її голосі було чути посмішка.

Голосно пробурчала я мамі і, знехотя встала з ліжка.

-Ось і розумниця, -победно сказала мама.

Я попрямувала в душ, там як завжди я виступила на концерті і заспівала кілька пісень для моїх відданих фанатів.

Але в душі я була не довго. Швиденько висушила волосся і одяглася (*).

Я відкрила двері, по коридору літає запах чогось смачненького. Спустившись вниз, (так як моя кімната була на другому поверсі) я пішла на кухню. Близько плити стояла мама і щось готувала.

-Сідайте снідати, -не озираючись сказала вона.

-Ну мама, я не хочу -сказав дитячим голосом, я притупнула ногою.

-Я сказала БЕ-ГОМ! -по складах промовила мені мама.

-Браунс, корова, ти че така повільна? Ми вже втомилися тебе чекати!

Називати за прізвищем це її звичка, коли вона злиться.

-Я теж рада тебе чути. Спасибі, за корову, я вже виходжу - відповівши, я відключилася.

-Мам, мене чекають, я побігла -Підійди до мами я чмокнула її в щічку.

-Ти хоч сік випий -подав мені склянку, сказала мама.

-Так я по дорозі куплю. До речі, ма-а-ам, дай грошей, -щенячьімі очима подивилася на неї.

Мама зітхнула, взяла гаманець з тумбочки і простягнула мені гроші.

-Спаси-бо, я тебе дуже люблю, поки -сказав я вибігла з будинку. Я знала що мені треба поспішає, а то Ел буде кричати.

Я йшла на місце де ми постійно зустрічалися, до лавочці, в невеликому парку. Від нього ми вже йшли в школу. Він знаходився недалеко від мого будинку.

-Ти жах, повільна! - встаючи з лавочки, говорила вона.

-Ой, да ладно, час одна хвилина дев'ятого, встигнемо! - я підійшла до Ел обняла її, слідом підійшла до Софі.

-Привіт сонечко! - сказавши я міцно обняла її.

-Ти мене задушиш, Аніта, привіт! - Софі обняла мене у відповідь.

-Так ви задрали мене вже, пошліть - Ел схопила мене за руку і потягнула в сторону школи.

-А ви знаєте що Джастін. -ел як завжди почала тараторити про Бібера, але я швидко перевела тему.

-Може сходимо куди-небудь сьогодні? -я помітила, що Софі подивилася на мене радісними очима. Я засміялася, і тут засміялися всі. Ми зайшли в школу. Тиша.

-Брау-УНР! - прошепотіла Ел, злобно дивлячись на мене.

-Хто сказав що встигнемо? -Софі прошепотіла і смикнула мене за руку.

-Гаразд, чого ви, все одно перша алгебра, а я не хочу йти -сказала я кинув сумку на лавку в холі, і села.

-Давайте прогуляємо, а? -я вляглася, користуючись сумкою замість подушки.

-Мене совість тому мучити буде. Я піду і Софі зі мною піде з будь-якого -сказала Ел, взявши Софі за руку.

-Я розумію Софі, вона може про совість говорити, вона відмінниця. А ти чого? Мучила тебе совість коли ти папірці не в урну кидала, а повз неї. І звалюєш все на Софі -пробубніла я.

-Ти так то теж, так робила -Просюсюкала Ел.

-Мені можна, у нас з нею любов! - я невинно поплескала віями.

-Ну ладно, ми пішли а ти спи -Суміш сказала Софі, схопивши Ел за руку і потягла на алгебру. Я злізла з лавки і залізла на підвіконня, зробивши музику голосніше я закрила очі. Мені здалося, що на мене хтось дивиться і я вирішила відкрити очі.

Переді мною стоїть гарний світловолосий хлопець у чорній футболці. Леон, мій друг йому 17 років. Я злізла з підвіконня і підбігла до нього, з розбігу обнявши і повиснувши на ньому. Він же обняв мене за талію.

-Ти, як завжди, не на уроці? - трохи відсторонившись, але не відпускаючи мене, запитав хлопець.

-Ну, я запізнилася, а отримувати від училки, якось не весело сказала я і ми розсміялися.

Я хотіла запитати чому він не на уроці, як раптом, ззаду почувся противний голос.

-Молоді люди! -послишался строгий голос в ззаду нас.

Я повернулася. Завуч, противна старушенция.

-Може ви вже перестанете лапати один одного? Ви, взагалі-то, перебуваєте в школі, а не в в борделі! -сказала вона своїм писклявим голосом.

-Ми не лапати один одного, а просто привіталися -передразніл її Леон таким же писклявим голосом, я відпустила його і встала поруч.

-За мною, в кабінет сказала вона і пройшла перед нами.

Ми йшли за нею, вона навіть не поверталася, Леон же не втрачаючи час почав ЇЇ зображати. Я з усіх сил намагалася не засміятися, але у мене не вийшло! І я засміялася дуже голосно, Леон підхопив мій сміх. Різко вона повернулася.

-Я бачу, вам смішно, що ж, я подивлюся, як вам буде весело в кабінеті директора! почула це, я відразу змінилася в обличчі. Її я не боялася вона максимум посварить і все, а ось директрису я вже побоювалася! Вона знаємо мою маму і мого тата, дуже добре. Леон це помітив, він підійшов до мене ближче і взяв мене за руку, ми зайшли в кабінет.

-Ось, на другому поверсі зловила, стояли, обіймалися сказала завуч.

-Я все зрозуміла, дякую, можете йти, я поговорю з ними -сказала директриса встаючи з крісла і сідаючи за стіл.

Завуч пішла, ми стояли по середині кабінету.

-Сідайте, -сказала вона якось надто вже по доброму.

Ми сіли на стільці які стояли біля її столу.

-Я все, звичайно, розумію, але в школі, давайте, без цього, сьогодні завтра приїжджає комісія, і мені зовсім не до вас! -у мене очі на лоб полізли від її слів. - Ідіть на уроки! - строго сказала вона.

-Так сер! -сказав Леон і ми вийшли з кабінету.

Уроки пролетіли швидко, я як завжди отримала двійку за домашнім по геометрії. Ми йдемо зі школи як завжди втрьох: я, Ел і Софі.

Я розповіла їм про те, що трапилося зі мною і з Леоном і ми разом посміялися.

-Так, я зараз скажу, ви тільки мене не затикайте! - початку Ел.

Ми з Соф скорчили серйозні особи, але потім ми все дружно засміялися, як тільки ми заспокоїлися Ел продовжила.

-Завтра концерт Бібера і ви йдете зі мною, у мене вже є квитки! І я відмови не прийму - ми переглянусь з Софією і дружно видали ряд відмовок. Але це ж Ел! Вона у нас упертий і нам довелося погодитися.

-Так здорово, я так хотіла піти на його концерт. Завтра о шостій вечора, о п'ятій вже на нашому місці! -строго сказала Ел і ми розійшлися по домівках. Я не стала робити уроки завтра субота, вихідний!

Прокинулася я від того, що хтось бив мене подушкою по голові. Повільно відкривши очі, я бачу хлопця, який скаче по моєму ліжку і б'є мене.

- Ти зовсім? - закричала я мало не на весь будинок.

- У-у, як грубо, така маленька, а матюкатися! Ти навіть не обіймеш свого улюбленого брата?