Особливості російської поезії на прикладі деяких поетів, Тімур Кібіров - основні тенденції

Тимур Кібіров

Щоб якось структурувати любов,

обрав я форму сувору сонета.

Катрени два і слідом два терцета.

abba. Тому морква

я тру тебе знову. Чи не перечили! -

як Брюсов б сказав. морквина ця

корисніше котлети і цукерки.

abba. І ось вже свекруха

якась (твоя, напевно) преться

в злощасний вірш. ccdc. боротися

немає сил вже більш. Даремно суворий Дант

щоб ви не погордували сонета. залишається

dd, Сашура. Фант? Сервант? Сержант?

А може, бант? Ні, краще діамант.

З точки зору сучасного стіховеденія, введення в текст латинських буквених позначень, розсипаних по структурних рівнях форми, не тільки створює метатекстовую гру, але і трансформує метро-ритмічний лад вірша, примушуючи враховувати при декламації ірраціональні голосні: «ab е b е a. з е з е d е з е ». І використана гра співзвуччями нагадує завдання Незнайки знайти риму до слова «клоччя» в книзі Н. Носова «Пригоди Незнайка та його друзів».

Я ліру присвятив сюсюкання. воно

мені здається єдино можливою

і адекватної (хоч безумно складної)

Тимура Кібірова обгрунтовано називають «класиком» вітчизняного постмодернізму. Сьогодні в літературній критиці досить часто можна зустріти судження, що постмодернізм себе вичерпав або і зовсім завершився. На наш погляд, постмодернізм як найбільший культурний феномен і літературну течію зокрема має всі права на існування до тих пір, поки не зжили себе основоположні реалії сучасної постіндустріальної епохи, що склали його базис: розвиток новітніх електронних технологій (в тому числі віртуальної реальності); усвідомлення неможливості опису світу як такого собі цілого за допомогою будь-яких загальних теорій, що претендують на справжнє, єдине вірне знання про дійсність; плюралізм поглядів, думок і норм (що породжують епістемологічних невпевненість); використання специфічного «стилю письма», характерними рисами якого є змішування жанрів, відсутність заданої структури, фрагментарність, децентрірованность, цитатность, контекстуально, багатогранність, іронія (або пастіш). Прикладами використання даного специфічного стилю письма рясніють тексти Тимура Кібірова.

У його поезії можна знайти все прикмети постмодерністського світосприйняття: спрямованість поетичної рефлексії на внутрішній світ, мовний плюралізм, прагнення до поєднання несумісного, контекстуалізм, юнговские архетипи та ін. Світ у творчості Т. Кібірова представляється як "лежить у злі", безглуздості. Світ потребує порятунку, а захист світу проводиться через захист буденного, простих подій, простий нехитрої життя. "Мудрість невибагливого достатку є-побутовим є опора перед стукати в світ жахом, який зображений у вигляді недвижного часу. Стоячих час є символ зла, в якому лежить світ".

У поемі Тимура Кібірова "Любов, комсомол і весна" вирішується онтологічна завдання. Повторюваність синтаксичних конструкцій символізує повторюваність життєвого кругообігу, ілюструє ницшеанскую ідею "вічного повернення", подану в приземленою пародійної формі. Змінюючи історичні костюми, закохана пара у Кібірова вічно (!) Сидить в обнімку, а в кінці кожного розділу "встає над оновленою землею" пародійна зоря. "Постмодерністський каталог, перелік, що триває себе в нескінченність, святкує тут свою перемогу".

Додамо, що всі теоретики постмодернізму вказують на те, що пародія в ньому в порівнянні з пародією в традиційній літературі набуває нового вигляду. Вони називають цей феномен "подвійним кодуванням", що означає постійне пародическое зіставлення двох (або більше) "текстуальних світів", тобто різних способів семіоіческого кодування естетичних систем. "Розглянутий в подібному плані постмодернізм виступає одночасно і як продовження практики модернізму, і як його подолання, оскільки він" іронічно долає "стилістику свого супротивника".

Ось лише деякі приклади іронічної «перелицювання» класичних цитат, спроектованих і на наш час: «Те будинкового ми ховаємо, / то відьму заміж видаємо»: «Добре б / кришкою труни прннакриться і заснути. / Добре б. / Тільки щоб / підіймаються тихо груди »; «Юнак блідий, в друк виходить, / дати я хочу тобі два-три ради»; «Я хочу бути зрозумілий тобою однієї. / А чи не буду зрозумілий, так що ж. »; «Під собою відчувши країну, / ми йдемо потихеньку до дна» - перелік можна продовжувати і продовжувати. Обмежимося ще лише одним, але, можливо, особливо виразним прикладом - невеликим віршем «Наслідування Некрасову H.A.»:

У опівнічний час таксі ловлячи

я вийшов на Тверську.

Там повію зустрів я

не надто молоду.

Величезний виріз на грудях.

І Музі я сказав: «Дивись!

Будь розумницею, моя голубко! »

Активно і з усією відповідальністю, користуючись найбільш ходовими прийомами ігровий поетики постмодернізму, яка передбачає тотальне пародіювання, іронічне висміювання всіх і вся, Т. Кібіров разом з тим аж ніяк не випадково в одному із завершальних книгу і зверненому до самого себе вірші «Постмодерністське» раптом змінює взятої на озброєння іронічний манері і починає висловлюватися зовсім по-іншому, не шутовски, а всерйоз:

Все сказано. Що вже тривожитися

і пижіться все говорити!

Цитати плодяться і множаться.

Все сказано - скільки не бреши.

Намагаються пояснити все що намальовано.

Але що ж нам робити, коли

в воді колихнулася зірка!

Адже все колихання, торкання,

мерехтіння Пресвітлої сльози

знову призначають побачення

і просяться знову на мову.

Як би знову задумавшись про головне предмет Поезії - про людину і світ, про любов, красу і всесвіту, - він відмовляється від полегшеної гри розуму і навмисною стилізації, звертаючись до вічних таємниць природи і людського серця, до правди почуття і вищої суті поетичної творчості.

З неспільним виразом пики

Я скромно вклоняюся перехожим.

Але складне зрозуміліше ім.

А ми. Нічим не блищить. <.>

Є захват в лайні,

У ниття з страхом і докором.

Але в цьому я не бачу користі,

І це не до смаку мені.