Лев товстої живий труп
Князь Абрезков [62] - 60-річний елегантний холостяк. Голений, з вусами. Старий військовий з великою гідністю і смутком.
Анна Дмитрівна Кареніна - мати Віктòра, молодящаяся 50 років - grande dame. Перебиває мова французькими словами.
Ліза, Віктóр, лакей.
Кабінет Анни Дмитрівни розкішно-скромний, сповнений сувенірів.
Анна Дмитрівна пише лист.
Анна Дмитрівна і лакей.
Князь Сергій Дмитрович.
Ну, зрозуміло. (Обертається і поправляється перед дзеркалом).
Анна Дмитрівна і князь Абрезков.
Князь Абрезков (входить).
J'espère que je ne force pas la consigne. [63] (Цілує руку.)
Ви знаєте, що vous êtes toujours le bienvenu. [64] A тепер, нині, особливо. Ви отримали мою записку?
Отримав, і ось моя відповідь.
Ах, мій друг, я починаю зовсім впадати у відчай. Il est ensorcelé, Positivement ensorcelé. [65] Я ніколи не зустрічала в ньому такої наполегливості, такого впертості, такий жорстокості, байдужості до мене. Він зовсім змінився з тих пір, як ця жінка кинула чоловіка.
Але що ж саме, як варто справу?
Так, що будь-що-будь хоче одружитися.
І він, Віктòр, йде на це, і весь цей бруд, адвокати, докази провини. Tout ça est dégoutant. [66] І це не відштовхує його. Я його не розумію. Він з своєю чуйністю, боязкістю.
Любить. Ах, якщо людина точно любить, тоді.
Так, але чому ж в наш час любов могла бути любов'ю чистою, любов'ю-дружбою, яка йде через все життя. Таку любов я розумію, ціную.
Тепер нове покоління вже не може задовольнятися ідеальними відносинами. La possession de l 'âme ne leur suffit plus. [67] Що робити. Але як же бути з ним?
Ні, про нього не кажіть. Але це якесь чаклунство. Його точно підмінили. Адже ви знаєте, я була у неї. Він так просив мене. Я поїхала, не застала її, залишила картку. Elle m'a fait demander quand je pourrai la recevoir. [68] І нині (дивиться на годинник). у 2-й годині, стало бути, зараз, повинна приїхати. Я обіцяла Віктòру прийняти, але розумієте моє становище. Я вся НЕ своя. І за старою звичкою послала за вами. Мені потрібна ваша допомога.
Ви зрозумійте, що це відвідування її вирішує вся справа, долю Віктòра. Мені треба або не погодитися. А як я можу.
Ви зовсім не знаєте її?
Ніколи не бачила. Але боюся її. Не може хороша жінка погодитися залишити чоловіка. І хорошу людину. Адже він товариш Віктòра і бував у нас. Він був дуже милий. Та який би він не був. Quels que soient les torts qu'il a eus vis-à-vis d'elle, [69] не можна кидати чоловіка. Треба нести свій хрест. Я одне не розумію, як може Віктòр з своїми переконаннями погодитися на одруження з розведеною. Скільки разів - недавно він при мені гаряче сперечався з Спіциним, доводячи, що розлучення не згоден з істинним християнством, і тепер сам йде на це. Si elle a pu le charmer à un tel point, [70] я боюся її. Але, втім, я вас покликала, щоб чути вас, і все тільки сама говорю. Що ви думаєте? Скажіть. Що на вашу думку? Як треба? Ви говорили з Віктòром?
Я говорив з ним. І я думаю, що він любить її, звик любити так, любов ця взяла таку владу над ним - а він людина повільно, але твердо приймає. Що увійшло йому в серце, то вже не вийде. І він нікого, крім її, любити не буде і без неї і з іншого щасливий бути не може.
А як Варя Казанцева пішла б за нього. І яка дівчина і як любить.
Князь Абрезков (посміхаючись).
C'est compter sans son hôte. [71] Це тепер зовсім нездійсненною. І я думаю, краще скоритися і допомогти йому одружитися.
На розведеною, щоб він зустрічав чоловіка своєї дружини? Я не розумію, як ви можете спокійно говорити про це. Хіба це та жінка, яку мати може бажати дружиною свого єдиного сина, і такого сина?
Так що ж робити, друже мій. Зрозуміло, краще б одружитися на дівчині, яку ви знаєте, любите. Але коли цього не можна. Так потім, якби він одружився на циганці, чи бозна з ким. А Ліза Рахма [нова] дуже гарна, мила жінка; я по племінниці Неллі знаю її. Лагідна, добра, любляча і моральна жінка.
Моральна жінка, яка вирішує [ся] кинути чоловіка.
Я не впізнаю вас. Ви недобрі, ви жорстокі. Чоловік її один з тих людей, про яких кажуть, що він тільки сам собі ворог. Але він ще більше дружині ворог. Це слабкий, зовсім занепалий, п'яний чоловік. Він розтринькав все своє стан, все її стан, - у неї дитина. Як же ви засуджуєте жінку, яка залишила таку людину? І то не вона, а він залишив її.
Ах, яка бруд, яка бруд. І я повинна бруднитися в ній.
Так, так, прощення. «Як і ми залишаємо должн [ікам] нашим». Mais c'est plus fort que moi. [72]
Ну як же їй жити з такою людиною? Якби вона і не любила іншого, вона мала б була це зробити. Для дитини повинна. Він сам, чоловік, розумний і добрий чоловік, коли він в своєму розумі, радить їй це зробити.
Анна Дмитрівна, князь Абрезков, входить Каренін, цілує руку матері, вітається з князем Абрезкова.
Мамо! Я зайшов сказати вам одне: Лізавета Андріївна зараз приїде, і я прошу, благаю вас тільки про одне: якщо ви продовжуєте бути незгодні на мій шлюб.
Анна Дмитрівна (перебиваючи його).
Зрозуміло, продовжую бути незгодна.
Каренін (навчаючи, промовив і хмурячись).
то прошу, благаю вас про одне: не кажіть про свою незгоду, чи не вирішуйте в негативному сенсі.
Я думаю, що ми і не будемо ні про що таке говорити. Я, принаймні, аж ніяк не почну.
Вона тим менше. Мені тільки хотілося, щоб ви дізналися її.
Не розумію одне: як ти мірішь своє бажання одружитися з пані Протасовой з живим чоловіком, з твоїми релігійними переконаннями, що розлучення противний християнства?
Мамо! Це жорстоко з вашого боку. Невже ми все так непогрішимі, що не можемо розходитися в наших переконаннях, коли життя так складна? Мама, за що ви такі жорстокі до мене?
Я люблю тебе, хочу тебе щастя.
Каренін (до князю Абрезкова).
Зрозуміло, ви хочете йому щастя, але нам, з нашими сивиною, вже важко розуміти молодь. А особливо важко матері, привчити себе до думки про своє щастя для сина. Всі жінки так.
Ось, ось саме. Всі проти мене. Зрозуміло, ти можеш зробити це, vous êtes majeur, [73] але ти погубиш мене.
Не впізнаю вас. Це гірше, ніж жорстокість.
Князь Абрезков (до Віктòру).
Перестань, Віктòр. Мама каже завжди гірше, ніж робить.
Я скажу, що думаю і відчуваю, і скажу, не ображаючи її.
Анна Дмитрівна, князь Абрезков, Каренін і лакей входить.