Твір за казкою - маленький принц
Антуан де Сент-Екзюпері не писав спеціально для дітей. І взагалі, за професією він був не письменником, а чудовим льотчиком. Однак його прекрасні твори, такі як "Нічний політ", "Планета людей", "Військовий льотчик", і, звичайно ж, "Маленький принц", поза всяким сумнівом, належать до кращого, що було написано у Франції в XX столітті.
В "Маленького принца" Сент-Екзюпері звертається рівною мірою до всіх - маленьким і великим, - хто хоче задуматися над життям і спробувати зрозуміти, що ж у ній має справжню цінність. Ось чому цю казку, в якій письменник повертається до своїх улюблених думок, але висловлює їх по-новому, тобто образно і узагальнено, прийнято називати філософською.
Само собою зрозуміло, що, відгукуючись так про дорослих, Сент-Екзюпері має на увазі не всіх дорослих, а тільки тих, хто забув, що колись були дітьми, тих, хто називає себе "серйозними людьми", тих, хто весь час складає цифри, як "людина з багряним обличчям", жодного разу за все своє життя не понюхав квітки, жодного разу не подивившись на зірку і ніколи нікого не любив, тих, хто подібно одному королю, думає, що управляє цілою всесвіту, тих, хто живе нудно, одноманітно і, по суті, нещасливо.
Маленький принц - це "забавний чоловічок, який, як потім з'ясовується, з дуже маленькою лланеткі. Такий маленької, що, пересуваючи стілець, там можна було в будь-яку годину милуватися заходом, а розрослися баобаби могли її розірвати на частини своїм корінням. Маленький принц, як хороший, розумний господар своєї планети, висапував баобаби, прочищав вулкани і залицявся до коханої красунею-трояндою. Але вона ображала його образливими словами і капризами, він страждав і в один прекрасний день вирішив піти.
На всіх планетах, на які Маленький принц потрапляв під час своїх мандрів, він і справді відчував себе інопланетянином (уже не в буквальному, а в переносному сенсі), настільки незрозумілим, безглуздим і просто нудним здавалося йому там все, що він бачив. Він побував у короля, що віддавав лише ті веління, які не могли не виконуватися; у людини, який хотів, щоб всі його почитали, хвалили, без кінця повторюючи, що він гарніше, нарядно, багатшим і розумніший за всіх, хоча він був єдиним мешканцем цієї планети; у ліхтарника, який тільки те й робив, що гасив і запалював ліхтар, виконуючи домовленість, давним-давно втратив будь-який сенс; у вченого, який уткнувся в книги, а навколо себе нічого не бачив, та й пс хотів бачити. І Маленький принц не переставав дивуватися, якими дивними речами зайняті всі ці люди! А його простодушні, наївні питання ще більше оголив-ли їх сліпоту, марнославство, егоїзм, жадібність, байдужість. Дивлячись на світ очима Маленького принца, ми розуміємо, що засуджує Сент-Екзюпері, що він ненавидить, і не можемо не розділяти його почуття.
Але ж в цій казці головне не ненависть, а любов, і, хоча вона написана в жартівливо-іронічному тоні, зміст її не в тому, щоб висміювати і викривати. У пустелі Сахарі, але разом з тим і в пустелі сучасного світу, серед "серйозних ділових людей", Маленький принц нескінченно самотній. Недарма кажуть: самотній, як в пустелі! "Я шукаю друзів", -говорить він Лисицю. А Лис відповідає: "Якщо хочеш, щоб у тебе був друг, приручи мене", - і пояснює: "Приручити - означає прив'язати до себе. Ти для мене поки всього лише маленький хлопчик, точно такий же, як сто тисяч інших хлопчиків. І ти мені не потрібен. І я тобі не потрібен. для тебе я всього тільки лис, точно така ж, як сто тисяч інших лисиць. Але якщо ти мене приручиш, ми станемо потрібні один одному. ти будеш для мене єдиний на цілім світі. І я буду для тебе один в цілому світі ". Маленький принц розуміє слова мудрого Лиса: "Є одна троянда. Напевно, вона мене приручила."
"Приручити" мовою Сент-Екзюпері значить сильно прив'язатися до когось, відчувати до іншої істоти ніжність, любов, почуття відповідальності за його долю. Але разом з тим це означає розширити рамки свого світу, побачити і відчути те, що перш, було недоступно. Приручений Лис, наприклад, стає зовсім іншим, ніж був до цього. Перш для нього існували тільки мисливці й кури, переслідувачі і переслідувані. І тоді він на все дивився з точки зору своєї користі і був сліпий до безкорисливої краси. Колосящееся-поле, скажімо, залишало його зовсім байдужим, оскільки хліб його не цікавив. Але коли його приручив Маленький принц, золоте колосся пшениці стали йому нагадувати золотаву копицю волосся одного, і він полюбив їх шелест на вітрі. Точно та ж для оповідача оживають зірки, і він чує в небі дзенькіт срібних дзвіночків, що нагадує йому сміх Маленького принца. Коли ми когось приручили, ми відчуваємо себе відразу багатими - стільки нових вражень і переживань! - тому що все, рішуче все навколо нагадує про улюбленому, прирученном нами істоті і є "подарунком серця", як та вода з колодязя, яка "народилася від довгої дороги під зорями, від скрипу ворота, від зусилля моїх рук", щоб втамувати спрагу маленького принца.
"Серйозні, ділові люди" не отримують таких подарунків. Так вони були б і нездатні їх оцінити. Тому Маленькому принцу стає ясно, що їх могутність і багатство лише гадані, насправді ж вони неспроможні й злиденні. Адже він тепер знає, що твоїм стає тільки те, чому ти віддавав всю свою душу. Саме в цьому і полягає різниця між трояндою, яку він залишив на своїй планеті, і тими трояндами, які він знайшов на землі. "Ви красиві, але порожні, - каже їм Маленький принц. - Заради вас не захочеться померти. Звичайно, випадковий перехожий, подивившись на мою троянду, скаже, що вона точно така ж, як ви. Але мені вона дорожче всіх вас. Адже її , а не вас я поливав щодня. Її, а не вас покривал скляним ковпаком. Її загороджував ширмою, оберігаючи від вітру. Вона - моя. я відповідаю за свою троянду ".
Так, Маленький принц не дарма повторював слова Лиса, щоб їх краще запам'ятати: ". Ти назавжди у відповіді за всіх, кого приручив". Слова ці й справді варто запам'ятати. Запам'ятати серцем. Адже в цьому і полягає секрет, який Лис дарує на прощання Маленькому принцу: "Пильно одне лише серце".