Російська народна казка - снігуронька

Жили-були дід та баба. Жили добре, дружно. Все б добре, та одне горе - дітей у них не було.

Ось прийшла зима сніжна, намело замети до пояса, висипали дітлахи на вулицю пограти, а дід та баба на них з вікна дивляться так про своє горе думають.

- А що, стара, - каже старий, - давай ми собі зі снігу дочку зробимо.

- Давай, - каже баба.

Одягнув старий шапку, вийшли вони на город і почали дочку зі снігу ліпити. Скачали вони сніжної кому, ручки, ніжки приладнали, зверху снігову голову приставили. Виліпив старий носик, рот, підборіддя. Глядь - а у Снігуроньки губи порожевіли, очі відкрилися; дивиться вона на старих і посміхається. Потім закивала головкою, заворушила ручками, ніжками, струсила з себе сніг - і вийшла із замету жива дівчинка.

Зраділи люди похилого віку, привели її в хату. Дивляться на неї, не намилуються.

І стала рости у людей похилого віку дочка не по днях, а по годинах; що не день, то все краше стає. Сама біленька, точно сніг, коса русява до пояса, тільки рум'янцю немає зовсім.

Чи не натішаться старі на дочку, душі в ній не сподіваються. Зростає дочка і розумна, і кмітлива, і весела. З усіма ласкава, привітна. І робота у Снігуроньки в руках йде на лад, а пісню заспіває - заслуховуватимеш.

Початок пригрівати весняне сонечко. Зазеленіла трава на проталинах, заспівали жайворонки.

А Снігуронька раптом засмутився.

- Що з тобою, дочко? - питає старий. - Що ти така невесела стала? Іль тобі не можеться?

- Нічого, батюшка, нічого, матінка, я здорова.

Ось і останній сніг розтанув, зацвіли квіти на луках, птахи прилетіли.

А Снігуронька з кожним днем все сумніше, все мовчазний стає. Від сонця ховається. Все б їй тінь так холодок, а ще краще - дощик.

Раз насунулася чорна хмара, посипався град. Зраділа Снігуронька граду, точно перлам перекатних. А як знову виглянуло сонечко і град розтанув, Снігуронька заплакала, та так гірко, немов сестра по рідному брату.

За навесні літо прийшло. Зібралися дівчата на гуляння в гай, звуть Снігуроньку:

- Йдемо з нами, Снігуронька, в ліс гуляти, пісні співати, танцювати.

Не хотілося Снігуроньці в ліс йти, та стара її вмовила:

- Піди, доню, розважся з подружками!

Прийшли дівчата зі Снігуронькою в ліс. Стали квіти збирати, вінки плести, пісні співати, хороводи водити. Тільки одній Снігуроньці і раніше невесело.

А як звечоріло, набрали вони хмизу, розклали багаття і давай все одна за одною через вогонь стрибати. Позаду всіх і Снігуронька встала.

Побігла вона в свою чергу за подружками. Стрибнула над вогнем і раптом розтанула, на білу хмарку. Піднялося хмарка високо і пропало в небі. Тільки й почули подружки, як позаду простогнав щось жалібно: «Ау!» Обернулися вони - а Снігуроньки немає.

Стали вони кликати її:

- Ау, ау, Снегурушка!

Тільки відлуння їм в лісі і відгукнулося.

Коротка примітка до казки Смелаа Івановича Даля «Дівчинка Снігуронька»

Обов'язково прочитайте і порівняйте з казкою «Дівчинка Снігуронька» В.І. Даля наступні українські народні казки:

Одну з казок ми вже могли прочитати (на цій сторінці вище): «Снігуронька», друга казка - «Снегурушка і Лисиця».

Казка В.І. Даля

Щоб читання казки про славну дівчинці Снігуроньці принесло більше задоволення, підберіть відповідний шрифт і розмір тексту.

Жили-були дід та баба, у них не було ні дітей, ні онуків. Ось вийшли вони за ворота в свято подивитися на чужих хлопців, як вони з снігу грудочки катають, в сніжки грають. Старий підняв грудочку та й каже:

- А що, стара, якби у нас з тобою була дочка, та така біленька, та така кругленька!

Стара на грудочку подивилася, головою похитала та й каже:

- Що ж робитимеш - немає, так і взяти ніде. Однак старий приніс грудочку снігу в хату, поклав в горщик, накрив ганчіркою і поставив на віконце. Зійшло сонечко, пригріло горщик, і сніг став танути. Ось і чують люди похилого віку - пищить щось в горщику під ганчіркою; вони до вікна - глядь, а в горщику лежить дівчинка, біленька, як сніжок, і кругленька, як клубок, і каже їм:

- Я дівчинка Снігуронька, з весняного снігу скататися, весняним сонечком пригріти і нафарбувала.

Ось старі зраділи, вийняли її, та ну стара швидше шити та кроїти, а старий, загорнувши Снігуроньку в полотенечко, став її няньчити і плекати:

Спи, наша Снігуронька,

З весняного снігу скататися,

Весняним сонечком пригріти!

Ми тебе будемо напувати,

Ми тебе будемо годувати,

У кольорово плаття рядити,

Ось і росте Снігуронька на радість людям похилого віку, та така-то розумна, така-то розумна, що такі тільки в казках живуть, а справді не бувають.

Все йшло у людей похилого віку як по маслу: і в хаті добре, і на дворі непогано, скотинка зиму перезимувала, птицю випустили на двір. Ось як перевели птицю з хати в хлів, тут і сталася біда: прийшла до дідової Жучка лисиця, прикинулася хворою і ну Жучку умалівать, тоненьким голосом просити:

- Жученька, Жучок, ніженьки, шовковий хвостик, пусти в хлевушок погрітися!

Жучка, весь день за старим лісом пробігає, не знала, що стара птицю в хлів загнала, зглянулася над хворий лисицею і пустила її туди. А лиска двох курей задушила та додому потягла. Як дізнався про це старий, так Жучку прибив і з двору зігнав.

- Іди, - каже, - куди хочеш, а мені ти в сторожі не підходиш!

Ось і пішла Жучка, плачучи, з Старикова двору, а пошкодували про Жучка тільки старенька так дочка Снігуронька.

Прийшло літо, стали ягоди встигати, ось і звуть подружки Снігуроньку в ліс по ягідки. Люди похилого віку і чути не хочуть, не пускають. Стали дівчинки обіцяти, що Снігуроньки вони з рук не випустять, та й Снігуронька сама проситься ягідок забрав так на ліс подивитися. Відпустили її старі, дали кузовок та пиріжка шматок.

Ось і побігли дівчата зі Снігуронькою під ручки, а як в ліс прийшли та побачили ягоди, так все про все забули, розбіглися по сторонам, ягідки беруть так відгукуються, в лісі один одному голосу подають.

Ягід понабирали, а Снігуроньку в лісі втратили. Стала Снігуронька голос подавати - ніхто їй не відгукується. Заплакала бідна, пішла дорогу шукати, гірше того заплутали; ось і влізла на дерево і кричить: «Ау! Ау! »Йде ведмідь, хмиз тріщить, кущі гнуться:

- Про що, дівчина, про що, червона?

- Ау-ау! Я дівчинка Снігуронька, з весняного снігу скататися, весняним сонцем підрум'яниться, випросили мене подружки у дідуся, у бабусі, в ліс завели і покинули!

- Злазь, - сказав ведмідь, - я тебе додому доведу!

- Ні, ведмідь, - відповідала дівчинка Снігуронька, - я не піду з тобою, я боюся тебе - ти з'їси мене! Ведмідь пішов. Біжить сірий вовк:

- Що, дівчина, плачеш, що, червона, ридати?

- Ау-ау! Я дівчинка Снігуронька, з весняного снігу скататися, весняним сонечком підрум'яниться, випросили мене подружки у дідуся, у бабусі в ліс по ягоди, а в ліс завели та й покинули!

- Злазь, - сказав вовк, - я доведу тебе до дому!

- Ні, вовк, я не піду з тобою, я боюся тебе - ти з'їси мене!

Вовк пішов. Йде Лиса Патрикеевна:

- Що, дівчина, плачеш, що, червона, ридати?

- Ах, красуня! Ах, розумниця! Ах, бідолашна моя! Злазь скорехонько, я тебе до дому доведу!

- Ні, лисиця, льстиві твої слова, я боюся тебе - ти мене до вовка заведеш, ти ведмедеві віддаси. Не піду я з тобою!

Стала лисиця навколо дерева обходити, на дівчинку Снігуроньку поглядати, з дерева її зманювати, а дівчинка не йде.

- Гам, гам, гам! - загавкав собака в лісі. А дівчинка Снігуронька закричала:

- Ау-ау, Жученька! Ау-ау, мила! Я тут - дівчинка Снігуронька, з весняного снігу скататися, весняним сонечком підрум'яниться, випросили мене подруженьки у дідуся, у бабусі в ліс по ягідки, в ліс завели та й покинули. Хотів мене ведмідь забрати, я не пішла з ним; хотів вовк відвести, я відмовила йому; хотіла лисиця заманити, я в обман не далася; а з тобою. Жучка, піду!

Ось як почула лисиця собачий гавкіт, так махнула Пушняк своїм і була така!

Снігуронька з дерева злізла. Жучка підбігла, її цілувала, все личко облизала і повела додому.

Варто ведмідь за пнем, вовк на прогалині, лисиця по кущах шастає.