Андрій Бабицький «як я став агентом фсб», російська весна

Відомий журналіст розповів «КП» про причини свого переїзду на Донбас.

Він не був кабінетним і офісним журналістом - за плечима залишилися пилові і криваві дороги двох чеченських воєн. За його позицію по чеченським подіям Андрія Маратович люто ненавиділи і державники, і військові.

Зрештою, йому довелося виїхати до Праги, на так ненависне всім патріотам «держдепівської» «Радіо Свобода». А вчора ми зустріли його в центрі Донецька. У бунтівній республіці він живе вже рік і нікуди виїжджати не збирається.

Мені не дуже сподобався його термін «націонал-зрадники», але я підтримав його рішення взяти під захист населення Криму. Така позиція зовсім в'язалася з політикою радіо. Були моментально зроблені оргвисновки, мене відсторонили від роботи і перевели в молдавську редакцію. Знизили зарплату і цілий місяць я взагалі не працював. Я був в Придністров'ї, а потім попросився сюди. Це була моя позиція - люди висловили свою волю і потребують підтримки.

- Ти побачив тут щось схоже з Чечнею?

- Українська армія діє тут так само невибіркову, як і українська. Але волевиявлення, референдуму, як на Донбасі, в Чечні не було. І за моїми відчуттями, в першу чеченську війну велика частина населення Дудаєва не підтримувала. Тут ситуація чистіша, і більшість населення проголосувало за самостійність, скажімо так, разом з Україною. І вже зовсім точно - за відділення від Києва.

- Ось говорили: «Бабицький, який працює в Чечні - антидержавникам, Бабицький в Донбасі - державник». Як так? Ти ж розплювався з величезною кількістю своїх Новомосковсктелей і шанувальників!

А я йому задаю вкрай неприємні запитання, називаю його вбивцею дітей. Той мій образ поки не розсмоктався, а який образ зараз - я не знаю. З «тієї» стороною я порвав радикально, але і з протилежного поки не зблизився. Мені не дуже близька пропагандистська істерія в українських ЗМІ, я завис поки.

- Як ти думаєш, чому Захід так дружно підтримував «повстанців» в Чечні, і так само дружно виступив проти повсталого Донбасу, хоча ментально люди тут ближчі.

- Чеченський заколот, назвемо так, був етнонаціональних. Для мене самого завжди було незрозуміло - чому Захід робить ставку на націоналістів? У цьому є частка цинізму, націоналістичні режими більш агресивні і їх можна використовувати як інструмент. Україна - геополітичний ворог, і нашкодити їй можуть не демократичні режими, які взагалі схильні врегулювати протиріччя за допомогою політики, а націоналістичні держави - їх використовують як кулак.

Ну подивіться на Коломойського - наскільки неприємний типаж. Він може бути українським, євреєм, це такий бандитство олігарх, якому все одно, кого підтримувати. У нього в цій реальності немає якоїсь ціннісної орієнтації. Він заробляє гроші. А є розумні, приємні і талановиті люди, які підтримують ідею держави-нації. Мені здається, це нонсенс.

- Та не тільки духовно, а й чисто по-журналістському я був на стороні Абхазії і Південної Осетії. Це було кредо нашого мовлення - «Ехо Кавказу». Для Грузії Бабицький вже тоді був агентом ФСБ. Тоді про це знали тільки грузини, зараз дізналося набагато більше.

- Які у тебе зараз стосунки з Києвом?

- Немає. Я працював з того боку, коли приїжджав від «Свободи».

- Яка там мотивація у людей?

- Дуже примітивна - ми будуємо націю. А на фіга? Будувати її не треба, це органічний процес. Будувати щось штучно можна, тільки методами Адольфа Гітлера. А так вона повинна складатися природним чином.

- Прекрасно! Я люблю Крим, у мене дружина з Севастополя.

- відстежити зміни за рік?

- Ну кримчани не змінюються. Вони як раніше не любили щось робити (але любили отримувати гроші), так і зараз. Уже немає ейфорії минулого року. Але є спокійне мудре розуміння - ну да, в чем-то стало гірше. Прийшла Україна зі своєю бюрократією і жорсткими порядками. Україна-то просто махнула свого часу рукою на Крим і їм не займалася. Там була відносна свобода - присутності держави люди в своєму житті не відчували. За виключення корупційних механізмів. Зараз потрібно підкорятися якимось правилам. Але це дрібниці.

- А тут щось змінилося? Втома не відчувається?

- Але в підсумку-то все буде добре?

- Я беру такі часові відрізки, щоб можна було про щось судити. Років через п'ять тут запрацює державність, буде нормальний порядок життя, більш осудні чиновники, високий ступінь інтеграції з Україною. Тут є межа, тому не думаю, що тут складеться жахливо депресивна ситуація, як в Придністров'ї.

Це буде більше схоже на Абхазію і Осетію, там є проблеми з управлінням, але люди абсолютно впевнені в завтрашньому дні. Думаю, що і українські паспорти почнуть видаватися, розмови вже пішли. Уже домовилися про видачу українських дипломів в вузах, вже на кордоні пропускають машини з новими місцевими госномерамі ... Процес йде і набуває все більше незворотні форми.

Не дуже виразна політика Москви стосовно республікам. Допускаються ті ж помилки, що в Осетії, Абхазії ... Але в підсумку-то вони живуть конечно не шикарно, але краще деяких українських регіонів. А тут дуже високий промисловий потенціал, інтелектуальний. Тут стартові умови незрівнянно краща, ніж, наприклад, в Карабасі. Тому тут все піде швидше. Але потрібен крок в п'ять років, щоб оцінювати.