очі пантери

Глава 1
Не всі божевільні одружуються

Чоловік і жінка - природа подбала про цю зустріч - в сутінки сиділи на кам'яній лаві. Чоловік був середніх років, стрункий, засмаглий, як пірат, замислений, як поет, - людина, повз якого не пройдеш, що не озирнувшись. Жінка - молода, білява, витончена; щось в її фігурі і рухах наводило на епітет. Вона була в сірій сукні, засіяному химерними темними цяточками. Важко було сказати, красива вона чи ні, бо увагу перш за все приковували її очі: сіро-зелені, довгі, вузькі, визначити їх вираження було неможливо. Але як би там не було, вони викликали тривогу. Такі очі могли бути у Клеопатри. Чоловік і жінка розмовляли.

- Бачить Бог, - сказала жінка, - я люблю вас. Але вийти за вас заміж я не можу, ні, не можу.

- Айрін, ви мені це не раз говорили, але не сказали, чому. Я маю право знати, хочу зрозуміти, відчути і довести твердість духу, якщо це знадобиться. Скажіть же мені, чому?

- Чому я люблю вас?

Жінка посміхалася, не дивлячись на сльози і блідість. Але чоловік не був розташований жартувати.

- Ні, це не вимагає пояснення. Чому ви відмовляєтеся вийти за мене заміж? Я маю право знати. Я повинен знати. І я дізнаюся.

Він піднявся і стояв перед нею, стиснувши руки; його погляд висловлював докір, може бути, навіть загрозу. Здавалося, в своєму бажанні дізнатися причину він готовий був задушити її.

Вона більше не посміхалася, а пильно дивилася йому прямо в очі нерухомим, застиглим поглядом, що не виражав ніякого почуття. І все ж щось у її погляді приборкати його обурення і змусило його здригнутися.

- Ви неодмінно хочете дізнатися? - запитала вона тоном таким же абсолютно байдужим, як і її зупинений погляд.

- Неодмінно - якщо я прошу не надто багато.

Мабуть, цей володар готовий був поступитися деякою часткою своєї влади над подібним собі створенням.

- Так знайте ж: я божевільна.

Чоловік здригнувся, потім подивився на неї недовірливо і подумав, що йому слід прийняти це за жарт. Однак почуття гумору змінило йому, і, не вірячи, він все ж був глибоко вражений тим, що почув. Між нашими почуттями і переконаннями немає повної гармонії.

- Тобто так сказали б лікарі, - продовжувала вона. - Якби вони про це знали. Я ж вважаю за краще називати себе. Сідайте і вислухайте, що я вам розповім.

глава 2
Кімната може бути занадто тісною для трьох, хоча один перебувають зовні

У невеликій дерев'яної хатини, що складалася з однієї бідної і просто обставленій кімнати, на підлозі, біля самої стіни, скорчившись, сиділа жінка, притискаючи до грудей дитину. На багато миль навколо тягнувся густий, непрохідний ліс. Була ніч, і в кімнаті стояла повна темрява: людське око не змогло б розрізнити жінку з дитиною. І все ж за ними спостерігали пильно, невсипно, ні на секунду не послаблюючи уваги: ​​це і є стрижень нашої розповіді.

- ті, кому випала більш легке завдання за одне покоління підкорити і зайняти дві третини країни, - належать до іншої, менш цінною породі людей.

Небезпека, праці та позбавлення цієї незвичайної, що не обіцяла вигод життя в лісовій глушині поділяли з Чарльзом Марлоу його дружина і дитина, до яких він, як це властиво було таким людям, свято шанували сімейні чесноти, плекав пристрасну прихильність. Жінка була ще молода і тому - миловидна, ще не відчула всієї тяжкості самотнього життя і тому-весела. Чи не наділивши її надмірними вимогами до щастя, задовольнити які навряд чи могла б відокремлене життя в лісі, небо надійшло з нею милостиво. Нескладні домашні обов'язки, дитина, чоловік і кілька порожніх книжок цілком заповнювали її час.

Одного літнього ранку Марлоу зняв з дерев'яного гака рушницю і висловив намір піти на полювання.

- У нас вистачить м'яса, - сказала дружина. - Прошу тебе, не йди сьогодні з дому. Вночі мені приснився сон, жахливий сон! Зараз я не можу пригадати, що це було, але майже впевнена - якщо ти підеш, сон збудеться.

Як це не сумно, слід визнати, що Марлоу поставився до цього похмурого заяви не настільки серйозно, як слід було б поставитися до передвістя прийдешньої біди. По правді кажучи, він навіть розсміявся.

- Постарайся згадати, - сказав він, - може бути, тобі наснилося, що малятко позбулася дару мови?

Таке припущення було викликано, очевидно, тим, що немовля, чіпляючись усіма десятьма незграбними пальчиками за край його мисливської куртки, в цю хвилину висловлював своє розуміння того, що відбувалося радісним гукання побачивши єнотовій шапки батька.

Жінка промовчала: не володіючи почуттям гумору, вона не знайшлася, що відповісти на його веселе подшучивание. Отже, поцілувавши дружину і дитину, він вийшов і назавжди закрив двері за своїм щастям.

Настав вечір, а він не повернувся. Дружина приготувала вечерю і стала чекати. Потім вона поклала дівчинку в ліжко і потихеньку заколисувала її, поки та не заснула. До цього часу вогонь у вогнищі, де вона варила вечерю, погас, і тепер кімнату висвітлювала одна тільки свічка. Жінка поставила свічку на відкрите вікно, як дороговказний знак і привіт мисливцеві, якщо він з'явиться з того боку. Про звичку хижаків входити в будинок без запрошення вона не була поінформована, хоча з істинно жіночою передбачливістю могла б припустити, що вони можуть пробратися навіть через трубу. Вона ретельно закрила двері і засунула засув для захисту від диких звірів, які воліли б двері відчиненого вікна. Ніч тяглася повільно, і, хоча тривога її не зменшується, сонливість все посилювалася, і нарешті вона сперлася на ліжечко дитини і схилила голову на руки. Свічка на вікні догоріла, засичала, на секунду спалахнула і непомітно погасла; жінка спала, і їй снився сон.

Їй снилося, що вона сидить у колисці іншої дитини. Перший помер. Батько теж помер. Будинок в лісі зник, і кімната, в якій вона тепер перебувала, була їй незнайома. Тут були важкі, дубові двері, завжди замкнені, а на вікнах - залізні прути, вправлені в товсті кам'яні стіни, очевидно (так вона подумала), для захисту від індіанців. Все це вона зазначила, відчуваючи нескінченну жалість до самої себе, але без подиву - почуття, незнайомого уві сні. Дитина в колисці був прикритий ковдрою, і щось змусило жінку відкинути його. Вона так і зробила - і побачила голову дикого звіра! Уражена цим жахливим видовищем, вона прокинулася, вся тремтячи, в своїй темній лісовій хатині. Коли до неї поступово повернулася свідомість навколишнього її дійсності, вона обмацала дитини, тепер вже не уві сні, а наяву, і по його диханню впевнилася, що все гаразд; вона не могла також утриматися і злегка провела рукою по дитячому особі. Потім, підкоряючись якомусь спонуканню, в якому вона, ймовірно, не могла дати собі звіту, вона встала і, взявши дитину на руки, міцно притиснула до грудей. Колиска стояла узголів'ям до стіни, жінка, вставши з місця, повернулась до стіни спиною. Піднявши очі, вона побачила дві яскраві точки, що горять в темряві червонувато-зеленим світлом. Вона подумала, що це два вуглинки у вогнищі, але, коли до неї повернулося почуття орієнтації, вона з тривогою зрозуміла, що світяться точки розташовані зовсім в іншій стороні і, крім того, дуже високо, майже на рівні очей - її власних очей. То були очі пантери.

Звір знаходився за відкритим вікном, прямо проти неї, але лише за п'ять кроків. Не видно було нічого, крім цих страшних очей, однак, незважаючи на сум'яття, жінка все ж зрозуміла, що він стоїть на задніх лапах, спираючись передніми на підвіконня. Це вказувало на зловмисність, а не просто незначний інтерес. Коли вона це зрозуміла, її охопив ще більший жах, погіршили загрозу цих страшних очей, нерухомий вогонь яких спопелив всю її силу і мужність. Від їхньої мовчазної питання вона затремтіла, і їй стало погано. Коліна підігнулися, і вона повільно, інстинктивно намагаючись не поділася різких рухів, які могли б спричинити за собою стрибок звіра, опустилася на підлогу, притулилася до стіни, прикриваючи крихітку всім своїм тремтячим тілом і не відводячи в той же час погляду від світяться зіниць, що загрожували їй смертю. У цю болісну хвилину вона навіть не подумала про чоловіка - ні надій, ні помислів про порятунок у неї не було. Всі її думки і почуття зосередилися на одному: ось зараз звір стрибне, налетить на неї, вдарить потужними лапами, уп'ється зубами їй в горло, встромить кігті в тільце дитини. Нерухомо, в повній тиші чекала вона звершення своєї долі, хвилини перетворювалися в годинник, в роки, в вічність, і злобні очі були все так же спрямовані на неї.

Підійшовши до хатини пізно ввечері з оленем на спині, Чарльз Марлоу штовхнув двері. Вона не подалася. Він постукав - відповіді не послідувало. Він скинув на землю тушу і пішов до вікна. Коли він огинав ріг будинку, йому привидівся немов би звук обережних кроків і шурхіт в лісовій поросли, але навіть для його дослідного вуха звук був занадто слабкий, щоб знати напевно. Підійшовши до вікна і знайшовши його, на свій подив, відкритим, він перекинув ногу через підвіконня і вліз в кімнату. Морок і тиша. Він навпомацки дійшов до вогнища, чиркнув сірником і запалив свічку. Потім озирнувся. Скорчившись на підлозі, біля самої стіни, сиділа його дружина, притискаючи до грудей дитину. Коли він кинувся до неї, вона піднялася і вибухнула реготом, гучним, протяжним, і неживим, позбавленим веселощів, позбавленим сенсу, -хохотом, схожим на брязкіт ланцюгів. Ледве міркуючи, що він робить, він простягнув руки. Вона поклала на них дитини. Він був мертвий - задихнувся на смерть в материнських обіймах.

глава 3
Теорія, висунута захистом

Ось що трапилося одного разу вночі в лісі - втім, Дженнер Брейдінг не всі дізнався з розповіді Айрін Марлоу. Так вона всього і не знала. Коли вона закінчила свою розповідь, сонце сховалося за горизонтом і довгі літні сутінки почали згущуватися в потоках. Кілька хвилин Брейдінг сидів мовчки, чекаючи, що буде продовження, яке якось зв'яже розповідь з попереднім розмовою; але оповідачка мовчала, відвернувшись від нього; руки її, що лежали на колінах, самі собою стискати і розтискати.

- Так, це сумна, жахлива історія, - сказав нарешті Брейдінг, - але я нічого не розумію. Ви звете Чарльза Марлоу батьком - це я знаю. Що він постарів передчасно, під впливом якогось великого нещастя, це я помітив, або мені здавалося, що помітив. Але ви сказали, вибачте, ви сказали, що ви, що ви.

- Що я божевільна, - сказала дівчина, що не повертаючи голови і не рухаючись.

- Але ви ж сказали, -Айрін, прошу вас, дорога, не дивіться в бік, - ви сказали, що дитина померла, а не збожеволів.

- Так, той перший, а я друга дитина. Я народилася через три місяці після тієї ночі. Небо змилостивилося над моєю матір'ю і дозволило їй померти, давши життя мені.

Брейдінг знову замовк; він був приголомшений і відразу не міг придумати, що сказати. Її очі, як і раніше дивилися кудись убік. У замішанні він мимоволі потягнувся до її рук, які як і раніше лежали на колінах, стискаючи і розтискаючи, але щось -він не міг сказати, що саме, - утримало його.

Тут він смутно пригадав, що йому ніколи не хотілося взяти її за руку.

- Чи може бути, - сказала вона, - щоб дитина, що народилася при таких обставинах, був таким же, як всі, -що називається в здоровому глузді?

Брейдінг не відповідав; його займала нова думка, що виникла в його мозку, думка, яку вчений назвав би гіпотезою, сищик - ключем до розгадки. Вона могла б пролити нове світло, хоча і зловісний, на ті сумніви в її душевному здоров'ї, яких не розсіяли її слова.

Селища в цих місцях виникли зовсім недавно і були дуже рідкісні. Професіонал мисливець був в ті часи ще звичайної фігурою, і серед його трофеїв зустрічалися голови і шкури великих хижаків. Ходили більш-менш достовірні розповіді про нічні зустрічі з дикими звірами на пустельних дорогах; розповіді ці зазнавали звичайні стадії розквіту і занепаду і потім забувалися. Пізніше до цих апокрифів додалися нові: в деяких сім'ях стали розповідати про те, що ніби-то до них під вікно приходила пантера і заглядала в будинок, налякавши кого-небудь мало не до смерті. Чутки такого роду викликали в суспільстві хвилювання і навіть удостоїлися бути надруковані в місцевій газеті, тоді Брейдінг не надав цьому значення. Але тепер схожість з тільки що вислуханим розповіддю навело його на думку, що, можливо, воно не випадково. Хіба не могло бути, що в мозку дівчини, з полохливим характером і багатою уявою і наслухавшись таких жахів, народилася подібна за сюжетом і трагічна по трактуванні фантазія?

Брейдінг пригадав деякі обставини життя і особливості характеру молодої дівчини, якими він з властивим любові відсутністю цікавості до цих пір не цікавився, - як, наприклад, їх відокремлене життя з батьком в лісовому будинку, куди гостям вхід був завжди закритий, і її дивну боязнь темряви ; цієї острахом люди, добре її знали, пояснювали те, що з настанням ночі вона ніде не показувалася. Цілком зрозуміло, що запала в її свідомість іскра могла розгорітися в такому мозку нестримним полум'ям, охоплюючи все істота. В її божевіллі, хоча ця думка і завдавала йому гострий біль, він більше не сумнівався; вона тільки сплутала наслідки свого розумового розладу з його причиною, зв'язавши свою власну історію з вигадкою місцевих баснословием.

Бажаючи якось перевірити свою теорію, але не знаючи точно, як підступитися, він серйозно, нерішуче промовив:

- Айрін, дорога, скажіть. але тільки прошу вас, не ображайтеся. Скажіть мені.

- Я сказала вам все, - перервала вона з запалом, з якою він за нею раніше не помічав, - я сказала вам, що не можу бути вашою дружиною. Що ж мені ще сказати?

Перш ніж він встиг затримати її, вона схопилася з лави і мовчки, не глянувши на нього, стала крадькома пробиратися між деревами, прямуючи до свого дому. Брейдінг піднявся, щоб зупинити її, він безмовно стежив за нею, поки вона не зникла в темряві. Раптом він здригнувся, немов уражений кулею: на його обличчі з'явився вираз тривоги і подиву: в темряві, там, де вона сховалася, він на мить побачив швидко промайнули, блискучі очі! Секунду він простояв розгублений, в заціпенінні, потім кинувся слідом за нею в ліс, з криком:

Він швидко вибіг на відкритий простір і побачив промайнула в дверях будинку сіру спідницю дівчини. Пантери ніде не було.

глава 4
Апеляція до вищої справедливості

Дженнер Брейдінг, юрист, жив в невеликому будинку на самій околиці міста. Відразу за його будинком починався ліс. Будучи холостяком і, отже, за що існував тоді в тих краях драконівському кодексу моралі, позбавлений можливості користуватися послугами покоївки або кухарки - про чоловічу прислузі там і не чули, - Брейдінг харчувався в готелі, де містилася і його контора. А будиночок на лісовій галявині він містив - не входячи в особливі витрати - просто як свідчення свого добробуту і респектабельності. Не міг же той, кого місцева газета з гордістю називала. бути. хоча напевно він розумів, що - це не тільки будівля, а й сімейне вогнище, недарма ж він, як всім було відомо, побудувавши будинок, зробив навіть спробу, правда марну, обзавестися дружиною і був відкинутий красивою, але ексцентричної дочкою затворника - старого Марлоу . Всі вважали це вповне достовірним, так як він сам говорив про це, а вона нічого не говорила - зазвичай буває навпаки, так що в даному випадку сумнівів ні у кого не виникало.

Спальня Брейдінга була в задній частині будинку, і єдине вікно виходило в ліс. Одного разу вночі його розбудив якийсь незрозумілий шурхіт біля вікна. Відчуваючи легку нервове тремтіння, він сів в ліжку і взяв в руку пістолет, який з вечора поклав під подушку з передбачливістю, далеко не зайвою для людини, яка звикла спати з відкритим вікном. У кімнаті була досконала темрява, але він не відчував ніякого страху і, знаючи, в якому напрямку треба дивитися, дивився туди і мовчки чекав, що буде далі. Тепер він смутно розрізняв вікно - менш темний квадрат. І раптом над нижнім його краєм з'явилася пара палаючих очей, світло злісним, невимовно страшним блиском! Серце Брейдінга шалено закалатало, потім немов завмерло. По спині пробіг озноб. Він не міг би закричати навіть заради порятунку свого життя; будучи, проте, людиною відважним, він не став би кричати заради порятунку свого життя, навіть якщо б і міг. Боягузливе тіло могло тремтіти, але дух був міцний. Повільно піднімалися блискучі очі, вони, здавалося, наближалися, і повільно піднімалася правиця Брейдінга, що тримала пістолет. Він вистрілив.

Засліплений спалахом і приголомшений пострілом Брейдінг все ж почув, або йому тільки здалося, що він почув, дикий, пронизливий крик пантери, що прозвучав так по-людськи і повний такого зловісного сенсу. Зіскочивши з ліжка, він поспішно одягнувся і з пістолетом в руці вискочив на вулицю, назустріч підбігає до будинку людям. Прозвучала коротке пояснення, і потім будинок був ретельно обшуканий. Трава була сира від роси; під самим вікном вона була прим'ята, звивистий слід, який можна було розрізнити при світлі ліхтаря, вів в кущі. Один з чоловіків спіткнувся і впав на руки; коли він піднявся і почав витирати їх, вони виявилися липкими. При огляді виявилося, що вони були в крові.

Зустріч з підстреленої пантерою їм - неозброєним - була ні до чого; все, крім Брейдінга, повернули назад. Він же, захопивши ліхтар, відважно рушив далі в ліс. Пробравшись крізь густий чагарник, він вийшов на невелику галявину, і тут його відвага була винагороджена, бо він наздогнав свою жертву. Але це була не пантера. Про те, що це було, і зараз ще говорить поточена негодою плита на сільському кладовищі, і чимало років про це кожен день оповідала схилена постать і пооране горем обличчя старого Марлоу, нехай буде його душі і душі його божевільної, нещасної дочки світ. Світ і відплата!