Що таке verbatim (лікнеп) - театр

МИХАЙЛО чаду запевняє, що написати п'єсу в техніці «вербатім» насправді куди складніше, ніж звичайну п'єсу

«Вербатім» в перекладі з латинської означає «дослівно». Це особлива драматургічна техніка, створена насправді незрозуміло коли. Вважається, що її придумали англійці, при цьому самі англійці посилаються на досвід МХАТу, коли творці вистави «На дні» ходили на Хитров ринок і розмовляли з тодішніми бомжами, які ще бомжами називалися.

Чим ця техніка цінна і в чому її відмінність від драматургії? в українській мові існує дві мови - це вже доведено філологами і лінгвістами.

Усний український і письмовий, літературний. Вся драматургія пишеться на письмовому російській мові, вона підпорядкована законам граматики, побудови пропозиції, ритму. Усна ж мова будується за зовсім іншими законами. Це взагалі іншу мову. Різниця між письмовим і усним - як між французькою і англійською. В усному мовленні дуже багато замовчувань, пауз, якихось контекстних речей. Наприклад, я бачу, що співрозмовник мене розуміє, тому щось пропускаю, маючи на увазі про себе.

Чим ця техніка цінна для актора і для театру? В усному мовленні дуже багато застережень, помилок, поправок, які зазвичай викидаються в письмовому російською, а насправді це - найцінніше. Тому що це якраз і говорить про психічний стан людини. Як він помиляється, як він обмовляється, як суперечить самому собі. Все це - партитура психічного життя людини, яка сильно шифрується в письмовій мові. Це я навіть по собі знаю. Коли в блог, наприклад, пишеш, дуже себе редагуєш. Коли розповідаєш - редагуєш в набагато меншому ступені, особливо якщо розмовляєш з друзями. Звичайно, коли виступаєш на аудиторію, трошки редагуєш, контролюєш свою промову. Ось на цих особливостях усного мовлення вербатім і будується.

По суті матеріал вербатіма - це інтерв'ю, але не журналістське. Тому що журналістське інтерв'ю дістає інформацію з людини, а інтерв'ю в вербатіме дістає з людини все: його психічний стан, настрій. Метод збору матеріалу в вербатіме - задати певний питання досить великій кількості людей. Відповіді, здавалося б, повинні бути схожі, але вони вийдуть абсолютно різними, полярно різними.

Читати текст повністю Людина може говорити з цілковитою дурницею, але по контексту ми зрозуміємо, що з ним відбувається драма. Тоді вже, грубо кажучи, сам текст не важливий. Ми щось розуміємо про нього не по тому, що він говорить, а по тому, як - як помиляється, яку лексику використовує, як змішує високий і низький стилі. За таким лексичним конфлікту видно, що у нього якийсь збій в голові. Адже українська мова, про це Лев Рубінштейн писав, дуже иерархичен. Неможливо, наприклад, вимовити фразу «дама обоссалась». Це буде дуже смішно. І ось коли людина говорить «дама обоссалась», я відразу розумію, що у нього в голові щось відбувається неординарна. І актор це розуміє. Вербатім важливий ще й тому, що розвиває акторську техніку. Акторові важко працювати в цій системі, потрібно володіти особливою технікою, якої не вчать в інститутах, яку дає досвід в роботі з вербатімом.

Вербатім проникає і в традиційну драматургію, уже написано багато п'єс, стилізованих під цю техніку. Як приклад можна привести п'єсу Павла Пряжка «Життя вдалося». Він не ставив за мету стилізувати свою п'єсу під вербатім, але так у нього вийшло. Вона схожа на вербатім - постійними повторами в мові, в поворотах сюжету - адже насправді життя людини досить одноманітна. І в п'єсі це чесно відображено.

Треба розуміти, що документальний театр і вербатім - це різні поняття. Документальний театр - поняття більш широке, він використовує різні прийоми, в тому числі художню метафору. Якщо в основі вистави - будь-який документ, це документальний театр. А вербатім - це всього лише техніка. Тому, до речі, мене дивує, коли якийсь режисер або драматург говорить: я не люблю вербатім. Дивно, це ж всього лише метод, як можна його любити або не любити. Можна просто їм не користуватися. Це ж не напрямок у мистецтві, що не естетика, що не жанр. Це технічний метод для створення чогось більшого.

Записала Ганна Банасюкевича